Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

інтелігентів: не озброюйте народ
пам’яттю минулих образ! Бо зрештою
він сам стане жертвою пристрастей.
Коли розпочалася суперечка навколо
Карабаху, мені одна знайома
(із бакинських вірмен) казала, що
вся її рідня пойнята жахом, усі
певні, що різанина неминуча, і вже
починається втеча. Тих, хто не
встиг виїхати, справді різали й гвалтували
— не вперше в історії вірмен.
На мій погляд, справедливість була
на їхньому боці. Але злагода важливіша
від справедливості. Забракло
розуміння, що сімдесят років неправого
володіння — теж певною мірою
право, право давності (на якому
грунтуються всі європейські кордони),
і азербайджанці призвичаєні
вважати Карабах своєю землею.
Отже, зіткнулися дві системи
права. У міру того як розростався
конфлікт, вірмени поступово втрачали
свої моральні переваги більш
цивілізованої, менш озвірілої сторони,
— а виходу із глухого кута не
видно...
Чималої шкоди завдають гучні
слова: народ, держава... Особистість
вища од держави, вища од народу (з
усіма його «фронтами»), і недоторканість
особи не може порушуватися
в ім’я народних чи то державних
інтересів.
З погляду світових релігій (усупереч
племінним), тільки особа
укорінена у вічності, а народи виникають
та щезають у світі нетривалого,
і нетривале не може бути поставлене
вище, ніж довічне. Вічний є
Іоанн Златоуст, але не Візантія.
Візантія у XV столітті загинула —
Бог із нею, ніхто її не згадує, окрім
істориків. Так само умруть — без
воскресіння — всі народи й держави.
Тільки особі — вічна пам’ять. Нерозуміння
цього — риса поганської
свідомості, яка обожнює плем’я і державу.
Пріоритет особи, якщо його визнано,
одразу знімає національну
напруженість. Австрійці в Італії,
італійці у Франції нечасто привертають
увагу преси. Вони якось подомашньому
розв’язують свої проблеми,
і кордони (які неважко переходити)
не вельми їм заважають.
Страх перед небезпекою потрапити
під чужу владу — наслідок страху
перед сваволею властей. Якщо нема
сваволі, нема й страху і нема вибухів
насильств, які компенсують
спізнаний страх.
Пріоритет особи видається чимось
дивним, таким, що суперечить
визнаній ієрархії. Однак ще у
Євангелії сказано: розлучу батька із
сином... Особа вища не лише од держави.
Вона вища од організованої
релігії, вища од букви релігії й має
право (якщо спроможна) сама
діставатися до духа. «Мовлено древнім,
а я мовлю вам» — формула, залишена
нам для виконання, залишена
кожному, хто почувається
спроможним на духовне торжество
— в міру його сил. Тобто що глибше
наше розуміння релігії, то ближчі
ми до духу вічної любові.
Зони світових релігій приблизно
відповідають кордонам великих
імперій давнини, і кінець імперій,
народження світового співтовариства
націй піддає сумніву й духовні
кордони, обмежені догмами.
Я думаю, вони не зникнуть, але
втратять свою суворість, доконечність,
невідмінність, втратять
характер кордону між істиною та
лжею. Одна із пасток для віри — докази
щодо того, чим будь-яке
віровизнання правдивіше од іншого.
Правдивою або хибною може бути
лише особиста духовна путь, а всі
світові релігії мають у собі можливість
істини й можливість демонічного
потьмарення. Вибір путі
— суто особиста справа. Олександр
Мень у розмові зі мною порівнював
його із вибором дружини. Ви обираєте
подругу на все життя і
зберігаєте вірність їй, однак не заперечуєте
достоїнств інших жінок. Це
86