Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

ку з Юлькою і тепер умирали від цікавості довідатись її зміст, позаяк у
дворик та балачка не долинала, вітер відносив слова у сусідній садок, де
їх міг почути хіба що старий, шолудявий пес, що понуро сторожував
майже порожні цього року яблуні; такі дрібниці, як балачка Колі-рибалки
з Юлькою, були йому цілком нецікаві.
— Це не про сіни для себе Юлька з тобою догуварувалась — сміливо
мекнула колишня хазяйка Юльчиної кімнати.
— О! — спинився Коля-рибалка здивовано. — Ви все знаєте, цьоць.
Про сіни! Але не знаю, чи братися; з жінкою тра переговорить.
— Мало дає — спитала жінка-коза.
— Малувато, — сказав Коля-рибалка. — Тепер таке времня, що все
дорого.
— Да, времня теперички тяжолоє, — мовила власниця бульдожка, й
сама схожа на нього.
— Не знаю, не знаю! — сказав Коля-рибалка. — Може, візьмуся за
цю роботу, а скоріше, ні. Рибку ловить мені інтересніше. І додому якогось
хвоста принесу, й укалувать нє тра.
— Да, теперички чоловіки ледачі, — сказала власниця бульдожка.
— Бо кому воно, цьоць, нада — жили надривать — мовив Коля-рибалка
й пішов геть; саме таке про себе враження, як про незацікавленого,
він і хотів залишити. Потім він їм розкаже, що його до цієї роботи
приневолила власна жінка і теща, а що може бути принадніше, коли
власна жінка, а ще й теща, тобто власний сторож його моральності,
штовхають тебе в обійми якоїсь Місячної Зозульки. Не був би він мужчиною,
коли б таку нагоду втратив.
Отож Коля-рибалка спокійнісінько повернувся додому, тещі не було,
хлопця їхнього також, жінка була сама. Він трошки з нею погрався, хоч
вона не була схильна до любовних ігор і на його приставання відбивалася
й огризалася, але не вельми активно. Наразі прийшла й теща. Він трохи
попорався біля рибальського причандалля, здобувши кілька словесних колючок
від жіноцтва на цю тему, й аж тоді ніби згадав те, чого не забував,
хотів, однак, щоб подія виглядала якомога малозначущіше.
— Забув сказать, — мовив він. — Оце заходив я до Вадима, то там
нова якась у Ластів’ячому гнізді... Хоче сінці пристроювать... Звідкись
знає, що я це вмію.
— Це я їй сказала, — мовила теща.
«Чудово, — подумав він. — Один—нуль на мою користь».
— Просить, щоб я їй ті сінці поставив. То я їй нічо не сказав, думаю,
дома пораджуся. Щось мені не дуже охота одпуск собі переривать, лучче
я на човничку посиджу...
Вони обоє витягли в його бік обличчя й заблищали очима.
«Рибка клюнула», — подумав по-рибальському Коля й солодко закурив
сигаретку.
— А скільки дасть — спитала Любка.
— У тому, то й річ, що дурничку. П’ятсот.
— А ти поторгуйся, — жадібно сказала теща.
— Каже, нема в неї більше.
— То кугутка, — сказала пристрасно теща. — А кугути гроші мають.
— Я її грошей не лічив, — мовив Коля-рибалка. — І не дуже мені
хочеться в одпуск укалувать. Досить, що на роботі укалую. — Коли
хочете знать, мама, я тоже кугут.
Теща дещо знітилася.
37