Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

Першого впаду держави нації «альфа».
У період Першого впаду, епохи
першої бездержавності, раніше
сформована нація «альфа» не зникає,
але її намагаються знищити
різними засобами. Період Першого
впаду перетворюється в епоху Першого
національного відродження,
яке стало можливим тому, що націю
«альфа» не встигли знищити дощенту
(як, наприклад, націю «бета»).
Починається процес чергового
піднесення вгору, в якому виняткове
значення відіграла національна
свідомість (її не вдалося звести до
етнічної свідомості) на ідеологічному
рівні.
Так ми підійшли до нації «альфа»,
української нації, на зламі
XVI—XVII сторіч, коли каталізаторами
процесу виступили: загроза
фізичного винищення з боку степу,
польське національне гноблення
і внутрішня зрада (хай мені вибачать
деякі завзяті прихильники певних
релігійних течій, але цією
внутрішньою зрадою була церковна
унія, що, як відомо, пустила в рух
могутній ідеологічний інструмент
національного, як тверджу, по суті,
змісту — полемічну літературу).
Перше національне відродження,
як результат знову лавиноподібного
наростання національної
свідомості, не було в першу чергу
культурним: воно почалося у
військово-політичній сфері (козаччина)
і лише на дальшій стадії перейшло
у сферу культурну. Дозволю
собі трохи тривіальний вислів:
коли у 20-х pp. XVII ст. українське
козацтво (це незалежно від попередніх
національних повстань) почало
явочним порядком утворювати
на південно-східних окраїнах Брацлавщини,
Київщини власну
національну територіальну адміністрацію,
стало ясно, що Перше
національне відродження вагітне
ідеєю Другої держави нації «альфа»,
що й було пізніше реалізоване.
Які є докази лавиноподібного
піднесення національної свідомості
на зламі XVI—XVII ст., які були
його основні вияви й елементи
Цілком явно ці елементи групуються
на двох рівнях: нижчому, побутовому
(це, власне, елементи трансформованої
етнічної свідомості), і
вищому, ідеологічному рівні. Майже
всі вияви національної самосвідомості
належать до категорії
конфронтаційної, але при майже
концентричному наступові на націю,
цілком зрозуміло, міг утворюватися
в першу чергу якраз тип захисної
свідомості.
Нижчий, етнічний рівень — такі
елементи:
1. Поширення самоназви «руський
народ», у латинському варіанті
«Natio Ruthena» або «Ruthenica».
Етнонімічна полівалентність, що
існувала в тогочасній Східній Європі
стосовно всіх східнослов’янських
націй, для яких існував спільний
знаменник «русини», «руські люди»
(зокрема, в поверхово інформованій
чужоземній літературі), — дозволяє
при такому етнонімові диференціювати
українців і українську самосвідомість
лише в сукупності з
іншими, переліченими далі озн ака'
ми. До речі, чужоземні автори
XVI—XVII ст. були під таким самим
тиском стереотипного мислення, як
і позаукраїнська автура кінця
XX ст., яка дуже часто зараховує
Україну і українців до Росії та
росіян, хоча, здавалося б, у загальнолюдських
масштабах науковий
світогляд мав розповсюдитися і поглибитися.
Це ще раз підкреслює,
наскільки обережним треба бути,
користуючись літературою давно і
недавно минулого часу.
2. Наявність національних стереотипів
для характеристики інших
народів, часто стереотипів з образливим
відтінком — про ляхів, москалів,
жидів, турків і татар.
3. Переконання в існуванні спад­
72