Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

КРИТИКА
ЛІТЕРАТУРНІ ПОРТРЕТИ
ІВАНА ДНІПРОВСЬКОГО
Талановиті літературні і художні групи найчастіше висувають своїх
власних літописців. їхніми очима бачать світ, їхнім пером описують себе.
За сприятливих обставин митці, мимохіть ніби призначені на таку роль,
сумлінно її виконують. Вони стають супутниками яскравіших художніх
планет і таким чином компенсують нестачу власної оригінальності.
У XX столітті, л особливо у наш час, співвідношення митця і тих, що
живляться навколо нього, складаються вочевидь на користь «обслуги» —
журналістів, тлумачів, критиків-уболівальників. Вони поспішають на
шахівницю мистецького життя просунути свою фігуру й негайно стають
навколо неї в агресивну оборону. Сумна доля В. Шаламова засвідчила, що
то значить бути літературно самотнім. Зневага до мафіозних смаків журналістсько-критичної
братії дорого коштуватиме зараз найсильнішому обдарованню.
Вапліте як літературна організація спиралась на розумні й благородні
принципи, що, власне, й викликало до неї стійку ненависть з боку професійно
нікчемної партійної критики (А. Хвиля, В. Десняк, В. Коряк та
ін.). У засадах Вапліте — вільне самовизначення письменника. Думки
про необхідний самозахист та рекламу з ’являються пізно, коли словами
Вапліте і «націоналізм» починають лякати читачів.
Серед примітних постатей ваплітян особлива роль належала трійці —
Хвильовий — Куліш — Дніпровський. Хвильовий мав рацію, коли у листах
до М. Зерова назвав себе старим словом «різночинець». Навала пристосованців,
маніпуляції з партійною демагогією штовхають і цього митця до
використання «пролетарських» термінів. Та перше самовизначення було
чесним і точним.
Більшість членів Вапліте справді становили різночинці, діти бідних вчителів,
крамарів, міщан, декласованих селян з повітових міст та містечок
України (Хвильовий, Куліш, Дніпровський, Сенченко, Панч, Досвітній...).
Освіта різночинців — переважно гімназія екстерном (за нашими поняттями
— заочно). Атестат, який відкривав двері університету, здобували
дорогою ціною, фізичним і моральним надривом. Найчастіше родина не
підтримувала хлопців, бо, поза іншим, «горілочка» калічила життя батьків
(Куліша, Хвильового, Дніпровського).
Ж иття було вочевидь неприхильне до впертих, палких юнаків, які до
1917 року мріяли стати російськими письменниками або журналістами.
Дисгармонію світу вони увібрали у свої душі. Там точилася вперта боротьба,
там вибухали свої катастрофи, там вони мали найбільші поразки і найвагоміші
перемоги. Вже та обставина, що жоден із трійки не зазнав вчасно
щасливого кохання, могла б дати психоаналітикові багатий матеріал для
роздумів. І треба було великого таланту Хвильового, щоб з кричущих дисонансів
створити художню гармонію «Я» (Романтика)».
Доля не подарувала Дніпровському такого хисту, як його друзям. Він
довго мав про себе перебільшені уявлення, хоча насправді світив переважно
123