Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

Юльку, а тоді знову виринав, і зовсім не дивився в той бік, звідкіля до
нього було повернуте сіре кругле обличчя із здивованими круглими оченятками,
і він знову казав собі, що майже забув її, а ті оченятка
продовжували незмигно дивитися, і він, хотів чи не хотів, відчував на
голому тілі холодні присосики тих оченят, а вода біля нього закипала,
бурунячись і булькаючи.
— Хай ти сказишся! — мовив уголос Шурка Кукса, вибредаючи із тієї
киплячої води, яка ніби хапалася йому за тіло й не відпускала від себе,
отож він, бідаха, вибредаючи, ніби й тягнув на спині, як здоровенну
рибу, оту пекучу і їдливу, чарівницькими очима збурену річку.
2
А коли прийшов вечір, а по ньому й ніч, Шурка Кукса відчув, що з
ним починає діятися казна-що. Може, цьому посприяв місяць, із яким у
Шурки виникали відомо які асоціації: круглий, плаский, що не світив, а
світився, трохи каламутний і ніби вкритий холодним перламутром; Шурка
ж був такою людиною, на якого місяць діяв узагалі збудливо —
можливо, тотемом його первісних предків був кіт. Через це Шурка вчинив
так, як чинять коти, тобто покинув домівку, зайшов до одного й
другого дружка чи знайомого, але всі були в цей вечір зайняті: одні били
доміно, інші в телевізора утюрилися, ще інші мотнули на баби, і Шурка
Кукса відчув, що впевненості й твердості у нього меншає. Міг би пристати
до компанії, що різалась у карти в густих бур’янах, незважаючи на
темінь (вони там присвічували собі ліхтариком), але з тією компанією
Шурка водитися не любив, бо там були хлопці вже пропащі та й вигребли
б вони в нього все, що мав, хоч мав він, можна сказати, таки нічого. Тоді
Шурка став лицем на місяць, як у певні періоди життя стає до нього пес,
але не завив, а тільки пильніше придивився. Нічого особливого не побачив:
місяць як місяць, але цього акту стало досить, аби місячне проміння,
хай і каламутне, просвітило Шурці його тугодумну макітерку, поколошматилося
там, порозкидало всякий мислительний непотріб, вимело зайве, а
одним із промінців, наче маленькою сапочкою, просапало закіптюжений і
заснований павутиною один із закамарків його черепка; і з того просапаного
місця відразу ж поріс синій росток — Шурка Кукса раптово пригадав,
що в тому районі, де жила його остання маруха, на Подолі, розбирають
старі будинки і там цілком можуть лишитися якісь поганенькі двері;
тоді він ті двері може ще сьогодні Юльці приперти і зажадати авансу.
Він аж звеселів од такого думання: то було, здається, саме те, чого
шукав у сьогоднішньому вечорі, отож перестав дивитися на місяць, запалив
цигарку, хихикнув, — і його ковтнули сутінки, аж навіть Людка, що
за ним від сьогодні почала стежити (адже відбувався на вулиці новий
роман, а коли це траплялося, вона не могла побороти слідчої спокуси і не
могла не розпочати вивідів; можна бути певним, що слідство те велося
без жодної рутинної формалістики чи, як її звуть по-народному, трахомудії.
Людці здалося, що Шурка подався до Юльки, тож вона перемахнула
через місточок, збудований над розмитою водою кам’яною греблею
(принаймні це дешевше збудувати той місточок, аніж ремонтувати греблю),
але тут було порожньо. Юлька у вікні вже не сиділа, хоч воно й
було відчинене. Отже, Людка лисицею прошмигнула у двір, але відразу ж
натрапила на колишню господиню Юльчиної кімнати і змушена була
вдати, що саме до неї йшла. На кожному ганочку Ластів’ячого гнізда
19