Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

здається йому таким любим, зворушливим, осяяним; і все, що не візьме
вона у руки, він ладен цілувати і леліяти. Ось Марія бере на руки козлика,
козлик йому здається милим, «неначе теє кошеня». «Сердешне козяточко!»
— шепоче він. Марія йде до Тіверіадського озера — Шевченко закохується
в озеро: «тихий Божий став», «широкий Божий став». Марія готує комусь
бурнус — він зворушений і бурнусом: «святешний бурнус», — захоплюється
він.
Біля Марії «святий тихий рай» і саме повітря начебто святе. Пейзаж
навкруги неї такий для нього чарівний, що навіть схожий на український:
«явір», «тополя», «ярочок», «криниця»; і ви тільки вслухайтеся в сам тон
цього голосу, в ці зменшувальні, пестливі, тихі слова:
А він, маленький, неповинний,
Святую шибеничку кинув...
...Взяла,
У холодочок завела,
В бур’ян, в садок, поцілувала
Та коржиком погодувала,
Свіженьким коржиком. Воно ж
Попестилось собі, погралось
Та й спатоньки, мале, лягло...
Мов ангеляточко у раю.
Не спати, а спатоньки,не свіжий корж, а свіженький коржик, і навіть
шибениця стала у закоханого шибеничкою. Тут кожен образ для нього
чарівний, і її саму, Марію, він називає не інакше, як «квітом рожевим»,
«сельним крином», «пресвітлим раєм», — «кроткая», «всесвятая» —
Святая сило всіх святих,
Пренепорочная, благая!
Молюся, плачу і ридаю...
Він прикрашає її ліліями, маками і з яким захопленням і жахом дивиться
на неї, коли починаються її небувалі пекельні муки. Цими муками своїми
вона й викликає в ньому ніжність, адже якщо страждальники для нього
святі, то святі повинні страждати! Іншої святості, окрім святості мук, він не
знає і молиться саме перед ними!
Загалом у нього була вічна потреба молитися. Він і раніше припадав до
Марії, волаючи:
Благословенная в ж енах,
Святая, праведная Мати
Святого Сина на землі.
Ми бачили, як він молився за покриток і перед покритками. Він так
часто звертався до людей, до Бога, до розмаїтих предметів, до Музи, до
України, до долі. Я б сказав: це був геній молитви. Як чудово перекладав
він пророка Ісайю, Осію, Ієзекіїля, Псалтир! І в поемі «Єретик» які окрилені
молитви вкладає він в уста Івана Гуса. Поема «Неофіти» наповнена
псалмами, величанням, і навіть у солов’їному щебетанні йому ввижається
спілкування з Богом: «защебече споловейко... та дрібно, та рівно, як Бога
благає», — начебто молиться Богові. І знову:
І соловейко на калині...
Святого Бога вихваляв...
І є у нього вірші, які так і називаються: «Молитви» — і в яких повторюється
«пошли, Господи», «подай, Боже», «поможи», «соблюди», і часто
він перебиває сам себе заклинанням до місяця, туману, зірки і навіть — у
160