Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

дентом. Стус розповів, що його батьки були дуже релігійними і жили по-Божому,
так привчали і дітей жити. На комуністів батьки дивились як на
великих грішників. Дисидентом Василь Стус, отже, ніколи не ставав. Він
ним був від народження.
Середню школу Василь закінчив з відзнакою і вступив до педагогічного
інституту. Оповідав і про трагізм голодних років, бо голод не обминув навіть
Донецька, хоч і не був там настільки страшний, як у центральних землях
України.
В інституті Василь негативно ставився не лише до комсомолу, а й до всієї
атмосфери, що панувала там, однак вчився на «відмінно» і поводив себе
зразково. В інституті з бігом часу створилися неформальні групи. В одну з
них увійшов і Стус. Згодом та група перетворилася на підпільну студентську
організацію, зі своєю програмою і статутом. Почали шукати, де б купити
друкарську машинку, та саме під той час на найактивнішого студента тієї
групи впала цеглина з четвертого поверху недобудованого будинку і вбила
його. Діяльність групи припинилася, але мовчки, у душі всі вони стояли в
опозиції до партії й комсомолу.
Я випитував Василя дуже докладно про всі ті справи, бо хотів знати, де
беруться такі люди, як він, хоч у множині в цьому випадку говорити не
можна, бо Стус — індивідуальність особлива.
Мене дуже цікавило, чи Стус зберіг свою думку про тих людей, яких так
високо оцінював у згадуваній розмові з М. Горинем 7 листопада 1971 року.
На моє запитання Стус цього разу дуже легенько, начеб полюбовно сказав
про одного, що хитренький, а про другого — що «любить богувати». З тої
відповіді відчутно було, що Стус їх ще любить, але вже не дивиться на них
знизу вгору, як раніше. Це було сказано з болем у серці, з гіркотою, що нема
більше до кого прислухатися й на кого орієнтуватись.
— Яка ваша думка про працю Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація»
— запитав я.
— Праця дуже цінна. Матеріали підібрані дуже вагомі і добре подані, але
я все те подав би інакше, бо зовсім по-іншому ставлюся до комуністичної
ідеології.
— А я сказав би конкретніше: у тій праці Дзюба комуністичну ідеологію
і її творців вважає ледь що не святими, ніби це все лихо настало тільки тому,
що, мовляв, партія збочила, відхилилася від марксизму-ленінізму. Але тепер
мене все це мало цікавить. Тепер я вже на все це дивлюся як сторонній.
— Ні, Даниле, стороннім від усіх тих подій ви бути не можете, бо це наша
спільна справа. Оце ваше слово «сторонній» нагадує мені твір Альбера Камю.
Я до Камю ставлюся з великою повагою, але узагальнювати його
«відстороненість» не можна, — сказав Стус.
Про літературу і філософію ми розмовляли часто і дуже довго, хоч наші
погляди тут не завжди збігалися. І, взагалі, я не фахівець ані в літературі,
ані у філософії, я лише для загального розуміння всього потроху «нахапався»,
щоб орієнтуватися, куди йде людство.
Думки Стуса про літературу і філософію я високо цінив; гадаю, що коли
б Стус так добре знався на людях, як на літературі і філософії, то йому
було б набагато легше жити.
Побачивши біля терапевтичного корпусу Петра Саранчука, я запитав
Стуса:
— Ви, Василю, вже декілька разів зустрічалися з Петром Саранчуком і
розмовляли з ним. Я хотів би почути вашу думку про нього.
94