Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

соціальної рівності» ставали дедалі
меншими.
Друга не розв’язана офіційною
ідеологією проблема — міжнаціональні
відносини. Спеціально
К. Маркс і Ф. Енгельс нею не займалися.
Принцип переваги міжнародної
пролетарської солідарності
над національними інтересами, які
ототожнювалися з інтересами національної
буржуазії, стосувався
більше тактики боротьби робітничого
класу в буржуазному суспільстві,
ніж побудови нової держави.
Разом з тим у творах основоположників
марксизму відчувається
протиставлення націй «прогресивних»
та «реакційних». Якщо першими
виступають західноєвропейські
народи, то другими — в першу чергу
слов’янські, за винятком хіба що поляків.
Ну, а, безперечно, уособленням
реакційності слов’янства є
Російська імперія. Цей аспект творчої
спадщини класиків старалися
«не помічати», аж до приховування
від публікації деяких їхніх творів.
Хоча поділ народів на «реакційні» та
«прогресивні» зберігся, але у
порівнянні з Марксовою «класифікацією»
тут усе помінялося
місцями. І тому «реакційні» німці
разом з поляками, греками, кримськими
татарами, турками, значною
частиною прибалтів опинилися в
малопристосованих до життя місцевостях,
а їхні оселі зайняли представники
прогресивніших народів.
В офіційній політиці концепція
«третього Риму» в сфері міжнаціональних
взаємин стала домінуючою,
що призвело врешті-решт
до нерозбірливості у пошуках союзників
у світі, прагнення мати їх якомога
більше, незважаючи на
фінансові видатки. Політика боротьби
з націоналізмом була продовженням
великодержавної політики
Російської імперії, хіба що
більш жорстокими методами.
У Програмі КПРС вказувалося
також, що комунізм — «це високоорганізоване
суспільство вільних і
свідомих трудівників, у якому
утвердиться громадське самоврядування»
(с. 62). Проти самоврядування
важко що-небудь заперечити, однак
соціалістична держава трималася
до того часу, поки в ній не було й
духу громадського самоврядування
як виразника саме громадських, а не
державних інтересів. Спроба поєднати
соціалістичну систему влади і
демократію призвела до розвалу
першої, оскільки її опорою були не
економічні та політичні інтереси, а
соціальна міфологія у поєднанні з
репресивним апаратом.
Потрібно відзначити ще одну
важливу деталь. У відповідності з
програмним документом, за комунізму
«джерела суспільного багатства
поллються повним потоком»,
«трудова діяльність перестане
бути тільки засобом до життя і перетвориться
у справжню творчість,
джерело радості» (с. 62, 64), уже до
1970 року важка фізична праця повинна
була зникнути, а СРСР стати
країною найкоротшого робочого дня
(с. 65). Тим самим визнавалося, що
фізичної праці потрібно уникати.
У поєднанні з низькою матеріальною
зацікавленістю це вело до фор-в
мування зневажливого ставлення до
праці в цілому, що робило проблематичним
не тільки створення матеріально-технічної
бази комунізму,
але й зростання матеріального
добробуту взагалі.
Роками нам утовкмачували в голову,
що гонитва за грошима — це
погано. З цим був пов’язаний лише
недавно скасований закон, згідно з
яким людина мала право працювати
тільки на одному підприємстві чи
установі. Кваліфікованим робітникам
«зрізали» заробітну плату, якщо
вона виявлялася «занадто високою».
Разом з цим переслідувалося
законом і «неробство». Тобто держава
примушувала працювати в
обов’язковому порядку, але працювати
рівно стільки, щоб забезпечити
76