Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

гніздо. Був то такий час, коли Гніздо справді спало. Глибоким сном,
забувши про клопоти й гризоти, підозри, неприязнь та приязнь, облуду й
доброчесність, співчуття до інших і злобу до них; Гніздо спало, ніби хтось
наслав на нього безпам’ятство навмисно для того, аби те, що
відбувається, відбулося. Мертво спали люди, собаки, коти, кури, нутрії,
кози, пташки, їжаки, цвіркуни — все живе і сутнє.
Чоловік відчинив хвіртку й зайшов у двір. Юлька непорушним привидом
завмерла у вікні й чекала. Чоловік знову зупинився, облитий
місячним світлом, а може, те світло відходило від нього, — довкола
стояла мертва тиша. Знову рухнувся й пішов на пагорб, простісінько до
Юльчиного вікна.
— Доброї ночі, — сказав неголосно. -— Треба тобі зробити сюди
сходи... Окрім того, в усіх є хлівець, а в тебе нема. Робітника тобі не
потрібно
Стояв і всміхався лагідно, золота голова його під місячним світлом
палала.
Юлька мовчала.
— Чого мовчиш — ще лагідніше спитав він.
— Я не мовчу, — сказала Юлька. — Двері відчинені.
— Знаю, — мовив він і роззирнувся. — Дивна сьогодні ніч, правда
— Правда, — сказала Юлька й опустила голову.
— То непотрібні тобі робітники — знову спитав він.
— Ні, — відповіла Юлька.
Тоді він підійшов до вікна й погладив її по голові. Юлька заплакала.
Мабуть, тому, що її давно ніхто не гладив по голові, хіба що неймовірно
далека й забута мати і далекий, давно забутий батько.
— Не плач, — сказав тихо й лагідно чоловік. — Все буде добре. Все
буде так, як хочеш. Для того я й прийшов.
Валерій Шевчук. Малюнок художника Яцека Гавловського
53