Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

одкидає назад, на тім’я і трошечки нижче, але ні разу на т. з. потилицю
згадану вже не шевелюру, не кущ, а чорне пружне рівностояче, трохи звите
волосся, — і перед вами стане м’ятежник.
А вуха Ах, іще вуха: маленькі, з яких випадково стирчить довга волосинка
— суха [нрзб ] — музичних натур, трохи приглушена (війна: царів
проти народів і народів проти царів). І вже дивуєтесь: невже ж, мавши ці
уші, можна бути творцем такої словесної музики Запевняю вас, що це так.
А крім цього всього наш друг любить оперу і сам бренчить на клавішних
інструментах.
А руки З волоссям, з чорними густими волосинками, з повнявими чулими
жилами. Невже На жаль. Можливо, наш друг це знає сам, але ми
знаєм, що серце його при рівновазі ума (про рівновагу пізніш) б’ється в
ухилах, в перебоях. Чи ж надовго стане такого неспокійного серця
Нині можна сказати, що ви знаєте ціле фізичне погруддя нашого друга.
А можете ви собі уявити, що це погруддя благопристойно сидить за канцелярським
столом Покоїться способом Будди Іде розважною ходою Стоїть
в черзі друзів і спільників і задумано-іронічно слухає Ніколи! Ніколи! І за
столом, і на вулиці, і серед друзів шумних — це рух, завжди прискорений,
завжди негайний, завжди в горінні.
Ви розумієте, звичайно, що ноги нашого друга не роблять широких,
рівних, однакових кроків, бо ці ноги роблять лише короткі, часто прискорені
кроки.
Така-бо епоха, епоха трамваїв, автобусів, таксі, дирижаблів, танків і
тракторів. А якби вона, наша епоха, була інакша Якби він, Хвильовий,
родився в епоху чумацьку, а не в часи вогняної більшовицької кавалерії
Може би, він вмер од повільності Нічого подібного! Він би бунтував, хвилював,
тривожив чумацький свій час, доки б не зрушив його, не перекинув
його шкереберть, доки не догнав би його до відповідного своєму характеру
темпу.
Але далі. Рухома, так би мовити, зовнішність. Має вона будь-яке значення
Безумовно. Коли внутрішній світ може ховатись під панциром витримки,
то одежа це — стиль, вивіска, якої вже не сховаєш, а надто в наш
час, коли в одній епосі десятки епох і одна на одну не подібна.
І ще: спробуйте-но одягти письменника в чужу одежу, що вийде Звичайне
передягання в старе, чи нове, селянське, міське, буржуазне — і
тільки.
А одберіть Хвильовому його черевики із старими попелястого цвіту гамашами
А одніміть оті його високі до самих колінних Чашечок білі повстяники
І вийде яка завгодно почвара, але не «товариш Хвильовий», не «Григорович»,
не наш прекрасний іспанець...
Хвильовий не знає пальта на ваті, бо ватне пальто знаменує хоробу.
Запобіжні заходи од холоду — він має два-три теплі зимові убрання: це
робкоопівське типове осіннє пальто, шерстяні кав’ярного і верблюжого
(тільки два) кольору фуфайки, плащ од дощу та од вітру, і ще що Та,
здається, більше нічого.
На голові той самий картуз, що носиться рік, другий, може, й третій,
четвертий. З закордону наш друг повернув у капелюсі, повним денді. Наша
пам’ять зафіксувала, що мандрівник з приводу цього сказав щось протичумацьке,
ми з ним мовчки погодились, а через деякий час іспанець уже носив
своє звичне т е саме убрання.
9,“Сучасність"3 129