Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

Григорій Померанц
НА РУЇНАХ ІМПЕРІЇ
Думка про розпад імперії червоною
ниткою тягнеться крізь усі мої
роботи 70-х та 80-х років. Я неодноразово
повторював, що європейська
система націй спроможніша від застарілої
імперської форми гуртування
племен. Проте коли імперія розвалилася,
мені стало боляче.
Страшно за російськомовне населення,
тривожно за Москву — як вона
прийме, влаштує біженців Поки
що приймає препогано... Проте не
лише в цьому річ. Шкода самої
імперії. Не як влади, але як культури.
Я згадав Річарда Олдінгтона,
котрий із жалем писав про розпад
Австро-Угорщини. Тоді (у 30-і роки)
я здивувався й замислився і поступово
збагнув, що австрійська
імперія була культурним перехрестям,
на якому зростала музика
Гайдна, Моцарта... Цю єдність неможливо
було зберегти під ковпаком,
вона була приречена, однак через
її загибель щось було загублено.
І через загин радянської імперії
щось було втрачено. Принаймні
російськомовну літературу про Кавказ.
Принаймні Фазіля Іскандера.
Принаймні мого друга Армена Зурабова,
котрий мешкав у Тбілісі і писав
російською — «зошит для домашніх
занять». Цього Кавказу
більше не буде, натомість є Кавказ
Гамсахурдії, Алієва тощо.
Однак зруйнувалася не лише сама
радянсько-російська імперія. Разом
із нею руйнується (здається, назавше)
ідея імперії. Російська
імперія — остання у довгому, довгому
ряді. І ми ховаємо увесь цей рад.
Мандельштам поглянув на
літературу як на історію втрат. Так
само можна поглянути на всю
історію. Кожна історична істота гине
безповоротно — разом з усім
своїм злом і з усім добром. Імперія
— не лише влада над народами, не
лише тіло, а й певний дух — одне із
втілень усесвітнього духу.
Зостається Китай, але Китай —
то щось ніби інша планета.
Провінції, відмінні між собою за
звучанням мови приблизно так, як
Україна і Росія, ба навіть більше,
пов’язані єдиною ієрогліфічною писемністю,
єдиною культурою ієрогліфа,
і всі тут почуваються єдиним
наднародом Хань. Етнічний спротив
виникає тільки там, де він підтримується
релігією (ламаїзмом,
ісламом). У власне Китаї нема
різних народів. Це особливий шлях
розвитку. А з-поміж традиційних
непіднебесних імперій Російська —
остання. Водночас із нею, з її останнім,
радянським варіантом ми закриваємо
цілу главу людської
історії, яка тривала чотири тисячі
років.
Імперія була першим, не одразу
вдалим виходом з рівня воюючих
племен. Руйнуючи та змішуючи їх,
імперії вели до занепаду звичаїв й
гинули через той занепад. Однак
після кількох таких циклів тривалістю
півтори-дві тисячі років, духовний
вакуум заповнили світові
релігії. Вони не могли виникнути
просто на племінному рівні, безпосередньо
розвиваючи племінні міфи
й племінну мораль. Потрібні були
розрив, прірва, потрібні були єгипетський
полон та полон вавілонський,
аби плем’я, опираючись
імперському насильству, дсмолилося
до єдиного всюдисущого Бога.
Потрібна була руйнація храму, аби
племінний монотеїзм зробився
всесвітнім. Бог постає із болю і повертається
до болю, зцілюючи недужих.
Тільки по християнстві міг ви ­
никнути іслам, який припасував
єдину віру до рівня племен, котрим
невідома була духовна порожнеча.
Починаючи десь од Різдва Христового,
світова імперія і світова
82