Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

зити із спільної ями. На кілька десятків
років нам не уникнути
євразійської цивілізації. А там побачимо.
Нас гуртує й спільна духовна мета:
не втрачати довіри до Бога й одне
до одного. Якусь Божу присутність я
відчув у подіях 19—21 серпня. Кажуть,
нібито в історії нема чудес.
Однак що таке чудо Легіон янголів,
які посходили з неба Таких чудес
справді нема. Однак є порушення
звиклості матерії (як сказав би Шрі
Ауробіндо), прорив певної великої
закономірності крізь звичні земні. А
після кожного такого прориву матерія
завзято намагається взяти реванш.
Щось подібне було у досвіді
аскетів, на котрих, після перших
кроків угору, обрушилися легіони
бісів. На нас також обру шилися
біси, і одразу після ейфорії серпневої
перемоги багатьох пойняв розпач.
Я вірю, що Бог, прирікши нас на
досвід Утопії, не покине нас конати
серед її руїн — і кожний має робити
свою маленьку, але добру справу —
поливати свій гарбуз, як сказав
Фазіль Іскандер, Хоча подеколи це
нагадує пілігрима, котрий поливав
свою патерицю. За легендою, і патериця
може розквітнути.
Хоч як це важко, але не можна
втрачати довіри до людей, довіри до
інших народів, не можна по кожній
невдачі скасовувати весь кредит
довіри керівникам — якщо вони
сумлінно помилялися. Фахівців по
виходу з Утопії немає, будь-який
новий лідер робитиме нові помилки.
Мені болять дурниці, які робляться
у Москві та інших столицях. Проте
я не думаю, що можна цілком
обійтися без дурниць. Дай, Боже, —
без злочинів, таких, як-от бездіяльність
центру під час різанини в
Сумгаїті.
Одне з найголовніших джерел
дурниць — екстремізм розуму, який
намагається діяти за правдивою
логікою, виходячи із правдивих
принципів. Життя заплутане, абсурдне,
й прямий шлях часто веде у
прірву.
Інше джерело дурниць —
національна заклопотаність. Я хотів
би уникнути слова націоналізм,
його можна вимовляти зі знаком
плюс і зі знаком мінус, протиставляючи
природне національне почуття
хворобливій заклопотаності (на
кшталт сексуальної або алкогольної)
. Національна заклопотаність
спричиняється до спотвореної картини
світу, до невміння розуміти
іншу сторону у суперечці і до затяжних
конфліктів. Наведу два затямлених
мною цифрових приклади (на
цифрах дурниці національної заклопотаності
видніші). Кількість
арабів, що втекли із Палестини у
1948 році, ізраїльські експерти
оцінюють як 500 з лишком тисяч,
англійські — 700 з лишком тисяч, а
арабські — 900 тисяч, ба навіть
мільйон триста тисяч. Другий приклад
— із проекту «улаштування
Росії»: Крим, розмірковує Солженіцин,
не можна віддавати татарам,
їх усього 100 тисяч, а тим часом
у XXI столітті, на півострові може
поміститися 8 млн. слов’ян. (Перевірте,
будь ласка, цифри; я їх наводжу
напам’ять). Однак 100 тисяч
татар у Криму, іще 400 тисяч не
спромоглися до Криму повернутися,
їм перешкоджали, — усього, отже,
близько 500 тисяч. А якщо обраховувати
за прогнозами на XXI століття,
то півтора чи два мільйони.
Я не кажу про те, що автономія не
означає «віддати», це можна заперечувати,
я кажу лише про беззаперечні,
очевидні цифри. Так вважають
люди освічені, передові, навіть
люди високого розуму й благородного
серця, якщо в ньому оселилася
національна заклопотаність. А юрба
взагалі не вважає. Вона знає тільки
одне: наших б’ють! І щоб помститися
за чиїсь злочини, справжні або
уявні', влаштовує погроми. До юрби
я не звертаюсь, Я звертаюсь до
85