Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

— Петро Саранчук — це камінь, вигладжений бурхливими водами наших
рік. Він твердий і чистий у всіх відношеннях.
— Це влучне порівняння. Саранчук у 1953 році був разом зі мною у
Норильську і брав активну участь у повстанні в третьому каторжному таборі.
Саранчук скромний, зживається з людьми, дисциплінований і чесний
патріот. Він бездоганно вив’язувався з усіх ситуацій у підпільній боротьбі на
волі і в третьому таборі. З такою людиною, як Петро Саранчук, у критичній
ситуації, ставши спиною до спини, можна бути певним, що він не
відступить, а буде захищати свого друга до останньої краплі крові, — сказав
я, роблячи наголос на останні слова.
— Ваша школа, Даниле, — це школа війни, школа суворої дисципліни,
субординації і почуття відповідальності, а ми, молодше покоління, виховані
після війни, і тому в нас такого почуття обов’язку немає. Ми солідарні
по-святочному, а ви по-бойовому, — відповів Стус, і я йому за ту відповідь
був вдячний.
У розмові про філософію і літературу наші погляди не завжди збігалися.
«Дон Кіхот» Сервантеса подобався нам обом, бо як же ж він міг би не
подобатись.. Сент-Екзюпері для мене був недосяжним зразком у всіх
відношеннях. І Стус із належною повагою ставився до Екзюпері. До Альберта
Швайцера ми теж ставилися з побожністю. Стус тоді дуже захоплювався
Рільке, а я зовсім не знав його поезії. Діккенса Стус не цінував. На його
думку, у Діккенса немає реалій. А я у молодості дуже любив читати
Діккенса. Твори Гомера, Данте, Шекспіра і Монтеня нам обом подобалися,
бо це геніальність людського духу.
Добре пам’ятаю, що я ще тоді запитав Стуса:
— Чому Лев Толстой і Вольтер не любили Шекспіра
— Письменники, художники і поети часто один одного недолюблюють.
Слава Богу, що наш Тарас Шевченко не страждав тією егоїстичною недугою.
— Так, це правда. Гоголь казав, що Шевченкова поезія дьогтем пахне, а
Куліш говорив, що Шевченкова поезія нерозчесана. Шевченко ж про Гоголя
із жалем писав, без найменшої тіні докору, що Гоголь чуже поле засіває. І до
Куліша завжди з повагою ставився.
Розмовляючи про таборові справи, Стус зазначив, що є ідея день 12 січня
проголосити Днем українського політв’язня і щороку в той день оголошувати
голодівки й писати заяви адміністрації про порушення нею статусу
політв’язня.
— Чия ж це ідея Це ж не ви її придумали
Усміхнувшися, Стус мовив:
— Ні, не я.
— Я, Василю, тої ідеї не підтримую, по-перше, тому що ми вже маємо
День політв’язня, ЗО листопада, який відзначають усі, і той день нас
об’єднує з дисидентами всіх поневолених народів, включно з росіянами і
євреями, а день українського політв’язня буде днем роз’єднання. Бо як же
тоді бути політв’язням інших національностей Якщо політв’язні кожної
прибалтійської чи закавказької нації, політв’язні російські і єврейські придумають
свої дні, то це буде непотрібна гра політичних недоростків. Мовляв,
ти, Кронід Любарський, придумав День політв’язня для всіх політв’язнів, а
я — для українських і тільки тих, що заарештовані 12 січня. Це ж, Василю,
несерйозно і політично неграмотно...
Говорив я тоді про те все зворушено і трішечки піднесеним тоном. Стус
вислухав мо> чки, а потім сказав:
95