Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

перешкодами), а тоді й по стежці, то напевне б визначив рекорд у бігу
для літніх людей, і це в той час, коли Коля-рибалка й гадки не мав за
нею гнатися, а тим більше ламати їй кістки, — ні до чого це йому було,
— він лише либився самовдоволено, бо чудово знав, що теща не зупиниться
ні на мить (для пристрашки він ще потупав ногами на місці,
вдаючи, що біжить), щоб озирнутися (вона й справді не зупинилася й не
озирнулася), знав, що вона вскочить у хату і зачиниться там,
сподіваючись, що він ломитиметься у двері, — так вона й справді учинила.
Та Коля й не думав сьогодні до вечора повертатись додому; зараз він
би міг вільно погостювати в котроїсь своєї любаски, але любаски мають
звичку не приймати того, з ким перестали крутити любов, а до Юльки не
підеш із тієї простої причини', що її вдома нема, та й на роботу він до
неї не вийшов, отже, нічого в неї не заробив. Тому Коля відв’язав човна,
весла були тут-таки, припнуті на ланцюзі, і виїхав на чудове, лискуче,
сонячне річкове плесо, а що не мав снасті для риби, то пристав до берега,
роздягся й почав пічкурувати, тобто лапати рибу в прибережному камінні
та корчах, і йому пощастило, бо вилапав він головника, кілька великих
пліток і кільканадцять пічкурів. Потім він пішов до компанії з трьох
рибалок, які готувалися варити юшку, — риби в них було зловлено мало.
Через те появу Колі-рибалки вони зустріли з ентузіазмом, один із них
метнувся на городи, щоб потай нарити картоплі, заодно смикнувши й
цибульку, другий же витяг із кишені аптекарську пляшечку з сіллю, з
потовченим лавровим листком та перцем, і був цілком переконаний, що
цією часткою право на юшку здобув. Третій був грибник, тому махнув у
кущі й невдовзі приніс два боровики, одного красноголовця і чотири
бабки — і вони зварили таку юшку, від якої пахло на кілометр, і в тих,
хто потрапив у той кілометр, густо потекли слинки, але чорта лисого
вони з кимось тією юшкою поділилися; недаремно кожен з них носив із
собою ложку й не розлучався з нею, отож вони й вихлебтали ту юшку з
казанка, для більшого смаку прикладаючись вряди-годи до плящини, яка
знайшлася в одного з них; кожен із них мав, як то кажуть, «неблагополучне
сімейне життя», отож шукали собі розваги й душевного спокою, як
уміли.
А Колина теща в цей час сиділа, тремтячи біля дверей, зачинених
ізсередини на защіпку, із качалкою в правій руці й коцюбою у лівій і
даремно, із завмиранням серця, сподівалася, що Коля ломитиметься у
двері; зрештою, і в думці не кладучи, що в неї за цей короткий час виріс
гусячий ніс, привішений їй зятем, і виросли, як лопухи, вуха, а головне
— що досить їй було б осідлати ту качалку чи коцюбу, як вона пурхнула
б перегаром бензину, затахкотіла б і помчала її зі швидкістю світла у
ясне небо. Але Колина теща через наївність не відала в собі таких
традиційних талантів, а в дзеркало якось забула зирнути, та й не дивилася
вона в нього вже віддавна. Колина теща була жінка обмежена і могла
думати за раз лише одну думку, і думка ця була: як би болючіше огріти
рідного зятя качалкою чи коцюбою, коли він спроможеться двері вирвати.
Отак через самообмеженість, скажемо від себе, пропав у цьому світі ще
один відьомський талант.
А ввечері, коли Коля-рибалка таки змушений був повернутися додому,
була буря: блискавка й грім, дві могутні чорні хмари в образі жінок, із
пучками стріл-блискавок у руках — проти невеликого, змореного
понікуди, непохмеленого, майже безсилого чоловіка, котрий сидів на
49