Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

Олександр Кучерук
ДЖЕК ЛОНДОН ТА ЯРЕМА ШПАК
Оповідання
Здавалося, рушивши з Києва, поїзд зачепив дощові хмари й поволік їх
за собою в степи на південь. Тут годилось би подати опис краєвиду, що
сіро тулився до залізничного насипу, та ліпше взяти яку-небудь книжку,
бажано роман із життя хліборобів, у якому кожний розділ починається
описом стану природи, і вибрати звідти щось на свій смак (на смак
читача), а мені дозвольте провадити далі.
Я їхав у відрядження. В купе зі мною було ще двоє пасажирів,
молодята, які нещодавно побралися, це одразу впадало у вічі, молодий
голова сім’ї час від часу крутив не звичну ще для нього обручку, шкіра
навколо якої почервоніла і палець трохи припух. Обох молодят огортала
солодкувата млість медового місяця, вони пильно дивилися одне одному в
очі, в жіночих іскрилися, погойдуючись, барвисті веселки, а в чоловічих
поблискували золоті гори обіцянок з темними проваллями незнаних ще
таїнств і насолод. Узявшися за руки, вони довго стояли у коридорі
вагона, не цікавлячись і не слідкуючи за миготінням у вікні, вони
існували і рухалися в своєму, новому, новоствореному світі. Щоб згаяти
час, я читав оповідання Джека Лондона, — цю книжку замість «Неоліту
України» я застромив помилково до сумки, і тепер, замість перечитувати
особливості ямної культури, я допомагав торгуватися Лондоновому героєві
Расмундсену з індіанцями, які заправили занадто велику ціну за
перевезення тисячі дюжин яєць, що на них Расмундсен мав намір добре
заробити.
Поїзд зупинився, молодий чоловік вийшов на перон і заходився вибирати
у баби, підперезаної картатою хусткою, сумнівної свіжості кукурудзу
у відрі. Його молода дружина, спершись ліктями на столик, позирала
на нього з купе. Я роздивлявся її обличчя, що дивувало своєю
оригінальністю; довгуватий ніс, ледь розкосі очі з маленькими вертикальними
перетинками, що перекривали далеко виступаючі сльозовики, важкі
чорні брови, що майже впиралися одна в одну на переніссі, верхня губа
тонка, нижня значно пухкіша, овал обличчя видовжений на прибалтійський
манір, вилиці чітко і гарно окреслені, худеньку шию прикривав
жмуток чорного волосся, зібраного під заколкою, вуха трохи замалі
для її голови, але тугі і добре розвинуті, із соковитими мочками. Чим
довше я її розглядав, тим дужче брала мене цікавість, хто вона з походження,
хто її батьки, бо в цьому обличчі, здавалося, перемішалися ознаки
різних народів; весь час хотілося пригадати, де я міг її бачити.
За хвилину, сопучи, поїзд рушив, молодик, вимахуючи двома качанами
кукурудзи, вскочив до вагона, я ж узявся дочитувати наступне
оповідання, яке починалося довгою передісторією жінки з Аляски, на ім’я
Джіс Ук, у жилах якої, як твердив Джек Лондон, текла кров кількох
народів. Якась паралель мимоволі виникла сама. Перечитавши ще раз
уважніше про предків Джіс Ук і зіставивши їхню зовнішність, я знайшов,
що ця молода жіночка у купе могла б виконати роль Джіс Ук у кіно. Як
звали мою попутницю, я знав (познайомилися ще в Києві, як тільки сіли
до поїзда), а прізвище я почув з їхньої розмови, — Галя розповідала про
свою переддипломну практику, — Галина Шпак. Але, як розповідав далі
60