Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

цесів у VIII—IX ст. виступили два
фактори: хозарське національне
гноблення (що таке гноблення
існувало, найпереконливіший доказ
— зруйнування Хозарської імперії у
960-х pp. як один з перших актів новоствореної
Київської держави) і
прихід норманнів. І хозари, і норманни
передали свій державотворчий
досвід етносові, який тільки що
народився, етносові «альфа», що
приступив до формування власних
збройних сил та утворення своєї
Першої Київської держави, грунтуючись
при цьому на лавиноподібному
зростанні рівня й
інтенсивності етнічної самосвідомості.
З утворенням політичного організму
— Київської держави, з її
дуже агресивним поширенням по
типу імперії, яка охопила майже
цілу Східну Європу (бо в ній тоді було
чимало територій-вакуумів),
відбувається перетворення етносу в
панівну націю Київської держави,
настає етап націогенезу нації «альфа».
Етнос стає нацією, коли він
творить державу, а в цій державі
стає гегемоном.
Невеликий екскурс убік. Під час
дискусії над даною проблемою мені
робили закид, що, мовляв, у
відношенні до IX—X ст. не може йти
мови про націю, бо нація — це утворення
капіталістичного часу. Це
найчистішої води вульгарний псевдомарксистський
стереотип, який
намагається перетворити етнічні
категорії в соціально-економічні.
Справа в тому, що категорія нації
виникла ще в античному світі; римляни
розрізняли gens, populus,
natio, що, в основному, відповідає
нашим сучасним категоріям
«плем’я», «народ», «нація». Українців,
до речі, називали нацією в
політико-юридичному розумінні хоча
б у XIV—XVI ст. — після впаду
галицько-волинської державності
(Natio Ruthena). Так що жодної модернізації
понять при застосуванні
терміну «нація» для IX—X ст. немає.
Просто треба остаточно відмовитися
від нав’язуваного протягом
десятиріч стереотипу.
Повертаюся до основної лінії
викладу. Процес відбувався дуже
швидко, трансформація етносу в
націю, в суб’єкт Київської держави,
зайняла не більше століття, що й
спричинило крихкість новоствореного
державного організму. Відцентрові
політичні сили приводять
до перетворення двох північних субетносів
— спершу складової частини
етносу і нації «альфа» — на дві окремі
нації: «бета» (новгородськопсковська)
і «гама» (тоді володимирсько-суздальська,
пізніше московська)
.
Не підлягає сумніву, що новостворена
нація «альфа» становила
велику загрозу для субетносів (їх
відцентрові дії можна б порівняти до
внутрішньої політичної і державної
зради по відношенню до Київської
імперії і до нації «альфа»). Велику
загрозу нації «альфа» починають
відчувати також сусіди — поруч із
внутрішньою зрадою починається
концентричний наступ сусідніх
націй-держав на націю-державу
«альфа».
Внаслідок дезинтеграційних процесів
відпадає північ, де у наступних
століттях дуже агресивна нація
«гама» ліквідує та асимілює націю
«бета».
На зменшену територію держави-нації
«альфа» починається концентричний
наступ зовнішніх сил:
агресивної нації «гама», степу,
Угорщини, Польщі та свіжоутвореної
литовської нації-держави.
Нація «альфа» протягом XIV—
XV ст. втрачає свою державність,
але не втрачає національної самосвідомості.
Це була страшна катастрофа.
Кінець Першої держави
поставив націю на коліна, і вона дуже
повільно і поступово мобілізувалася
до самозахисту, спершу
мілітарного. Це особливість епохи
71