Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

«середній», а за мірками економічно
розвинутих країн, злиденний рівень
життя. Добробут не міг бути результатом
самостійної економічної активності
особи, не міг бути заробленим,
а тільки надавався державою у
вигляді «стабільної» платні.
Можна чекати, що люди, виховані
в умовах «реального соціалізму»,
і тепер орієнтуватимуться
не на західний, протестантський
ідеал роботи від ранку до ночі, а на
пошук теплих місць, які, згідно з комуністичним
ідеалом, дозволять
працювати не більше чотирьох годин
на добу. Тому, відповідно до
цього «соціального замовлення»,
розростатиметься управлінський
апарат тепер уже приватних підприємств
та державних установ, що
складатиметься знову ж таки з родичів
високопоставлених керівників.
Якщо демократія не знайде
способів ефективної боротьби з незаслуженими
привілеями та протекціонізмом,
то це призведе до розчарування
в ній народу, а отже, до
нових суспільних катаклізмів.
Звичайно, піддавати критиці
ідеологію, від якої відвернулася
більша частина суспільства, легко.
Тому спробую під тим же кутом зору
розглянути сучасну ситуацію,
яка характеризується відсутністю
домінуючої ідеології, на відміну від
більшості країн колишнього Союзу,
де національна ідея стала панівною.
З цього погляду маємо схожий стан
речей у Бєларусі, Росії та в Україні.
У кожній з трьох країн це обумовлено
своїми, власними причинами, а
не однією спільною, аналіз яких потребує
спеціального дослідження.
Тому розвиток подій, у тому числі й
ідеологічної ситуації, буде в них
різним. Для України період «деідеологізації»
буде, скоріше за все, досить
тривалим, у першу чергу тому,
що ідеологічної концепції, яка б
могла стати панівною, зараз просто
не існує. Національно-визвольна
концепція втрачає свою актуальність
після проголошення незалежності,
і Рух, для якого вона була
керівною, судячи з усього, проіснує
недовго. Ідеологія в Україні буде наздоганяти
розвиток подій, що буває
в історії досить рідко. Відсутність
ідеології чи соціальної міфології, що
виконують у суспільстві інтегруючу
функцію, у більшості випадків призводить
до значних соціальних катаклізмів.
Тут розкривається простір
для політичних авантюристів,
створюється можливість для оволодівання
колективним розумом
найпримітивніших ідей. І поки що
ризик таких катаклізмів збільшується,
а не зменшується. У тому випадку,
коли уникнути їх не вдасться,
події розвиватимуться за єдино
можливим сценарієм — хаос, після
чого — встановлення років на десять
«сильної», скоріше за все, військової
влади, яку більшість прийме з розумінням,
а меншість — як прикру
необхідність, реанімація марксизму
як офіційної ідеології (оскільки
капіталізм «піночетівського» типу у
нас неможливий: одна частина населення
не сприйме його, тому що він
— капіталізм, а інша — тому, що
«піночетівський»).
Розуміючи небезпечність ситуації,
практично згорнули активність
всі політичні партії та рухи. Зараз їм
узагалі небажано нагадувати про
своє існування, оскільки масова
свідомість орієнтована на пошук ворога,
який у всьому винен.
Пам’ятаєте, у Гоголя:
«— Підійміть мені повіки: не бачу!
— сказав підземним голосом Вій
— і все сонмисько кинулось
підіймати йому повіки.
«Не дивись!» — прошепотів
якийсь внутрішній голос філософу.
Не витерпів він і глянув.
— Ось він! — закричав Вій і наставив
на нього залізного пальця.
І всі, скільки не було, кинулись на
філософа».
І цей «залізний палець» неодмінно
буде наставлений на того,
77