Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

лись, і подеколи я навіть не мав копійок на трамвай — мусив ходити
пішки. Ну, і, ясна річ, це мене трохи знервувало.
A. П.: Але сьогодні, здається, ваші справи істотно поліпшились
B. Ш.: Хтозна. Сковорода казав: «Натура благородного металу така, що
чим більше його треш, тим він більше виблискує».
A. П.: А може, ще кілька слів про ваше ставлення до російської
літератури
B. Ш.: Правду кажучи, не люблю її, хоч і прочитав майже всі найголовніші
твори. Російські письменники, мені здається, надто вже зосереджуються
на людській ущербності, копирсаються в ній, я б сказав, із
якоюсь мазохістською насолодою, — це зовсім не те, чого б я хотів від
власної творчості. Загалом їхня література робить мене ще нікчемнішим,
ніж я є, надламує мене іще дужче. Не тягне мене до такої літератури.
Хоча, треба визнати, чимало людей на Україні її читають — російська
нація як-не-як була тут століттями панівною, а російська культура —
домінуючою.
A. П.: Як я розумію, вас насторожує своєрідний екстремізм
росіян у змалюванні героїв. Але, може, йдеться якраз про прагнення
глибше збагнути людську природу — пам’ятаючи про первородний
гріх
B. Ш.: По-моєму, вони надто вже про той гріх пам’ятають. У їхньому
релігійному світі вражає якась надмірність: коли вже грішать, то неодмінно
на всю губу, з найпотворнішими блюзнірствами, а коли моляться,
то неодмінно по двадцять годин, розбиваючи у поклонах лоби. Власне,
відсутність міри мене найдужче від них відштовхує.
A. П.: Невипадково ви кілька разів уже покликались тут на
Григорія Сковороду... Це ваш найбільший учитель
B. Ш.: Я б сказав — найперший. Ще замолоду трапилась мені книжка
Багалія про нього, і завдяки їй я збагнув учення Сковороди — як жити.
Сковорода каже, що людина вступає у дивовижний світ, і її головним
завданням є зберегти свою духовну істоту. Була то для мене чудова
школа. Згодом я зазнав впливу Франка, котрий захопив мене своїм
широким поглядом на світ і літературу. Був людиною надзвичайно
відкритою і навчив мене дивитись на літературу без будь-яких догматичних
обмежень. Його твори видано в 50 томах, хоча потрібно було б ще,
певно, стільки. То був чоловік, який знав ледь не всі європейські мови, з
багатьох перекладав і завжди дивився на власну літературу крізь призму
світової. Саме завдяки йому я збагнув, що коли вже берешся щось там
пописувати, мусиш знати не лише свій загумінок, а й те, що діється в
світі. Такий погляд Франкові прищепив Драгоманов, цікавий філософ і
видатний фольклорист. Від Драгоманова я перейняв інтерес до фольклору
і, зокрема, антигоголівський погляд на український фольклор. Для мене
Гоголь — це приклад так званого «малоросійства»; на фольклор він дивився
головним чином як на забавку, намагався розважити читача «малоросійською»
екзотикою. Моя книжка «Дім на горі» — своєрідна дискусія
з Гоголем. Ті самі теми, той самий спосіб мислення мені хотілось
інтерпретувати значно серйозніше. Фольклор — це частина людської
духовності, а не просто химерна вигадка, екзотична забава: засобами
фольклорної поетики можна здійснювати надзвичайно тонкий і глибокий
аналіз людської душі.
А. П.: Н аскільки я знаю, фольклор зберігся в У країні донині —
не тільки в літературі, а й у житті. Чи можна вваж ати цей поетич­
58