Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

тично продовжили своє існування. Більше того, вони зазнали розвитку,
адаптації до нових умов.
Відсутність доволі увиразнених зовнішніх ворогів, взагалі співмірного за
силою ворога (американський імперіалізм у багатьох асоціювався не тільки
з Хіросімою, а й з тушонкою, шоколадом, «Тарзаном» тощо, отже, не міг
задовольнити цю потребу як слід) змусила письменників дещо знизити пафос,
говорити з читачем про більш буденні речі, ніж доля Батьківщини,
соціалізму, людства.
На заперечення цієї тези можна б назвати десятки книжок, де діяли
відважні юні партизани, зв’язківці, підпільники, сини й дочки полків, батальйонів
і рот, де «оспівувався всенародний подвиг». Але й ця література
також утратила внутрішній стрижень, бо ж неможливо однаково агресивно
й обурено писати про ворога майбутнього (30-і роки) й переможеного (50-і).
При всій зовнішній сюжетно-композиційній подібності твори, скажімо,
Трублаїні й Збанацького відрізняються не лише за художнім рівнем.
Різниця тут істотніша — як між лампочкою Едісона й «лампочкою Ілліча».
То тема для окремої розмови.
А от шкільна повість, жанр, традиції якого також у загальних рисах
сформувалися напередодні війни. У згадуваній дилогії О. Копиленка юні
герої свідомо «формували себе», готувалися до протистояння ворогу, до найвищих
випробувань в ім’я Вітчизни. Мета виправдовувала для читача всі
труднощі цього підготовчого періоду: «важко в навчанні, легко в бою».
Післявоєнний читач через усі випробування вже пройшов. На рубежі
40—50-х років соціальні пріоритети (а саме ними детерміновано естетичні
цінності в дитячій літературі) змінилися. Психологічне напруження народу
сягнуло меж у роки війни. Готувати його (народ) до нової війни Найнедалекогляднішим
політикам була зрозуміла безперспективність і небезпечність
такого шляху. Отже, єдино продуктивним, доречним міг бути курс
на мирне життя, спершу відбудову, а згодом (це вже за М. Хрущова) —
досягнення ідеального соціально-економічного устрою.
За таких умов література для дітей починає шукати нових виражальних
засобів, адаптувати педагогічну концепцію. Зразкові герої сідають за парту.
Колективізм, добра поведінка, відмінне навчання, чистота помислів — ось
доблесть нової доби. Скласти сюжет, що відповідав би цим вимогам, на
життєподібних вчинках, подіях ні тоді, ні згодом не вдалося нікому. Звідси
— герої-резонери, зведення рецептів поведінки з площини етики в царину
етикету. «За останні дні він уже не раз порушував розпорядок дня, —
бідкався О. Донченко за Юрка Васюту, героя однойменної повісті, — просиджуючи
над уроками й ті години, які призначалися для розваги. Та Юрко
втішав себе тим, що не завжди ж так буде. Згодом він навчиться робити
уроки значно швидше. А зараз заради своєї мети можна іноді урвати якусь
годину і від розваг. Хлопчик завів собі таке правило: кожного вихідного дня
дві або три години призначати на граматику й арифметику. Всі уроки він
готував напередодні, а у вихідний день зранку відправлявся кудись погуляти,
найчастіше до моря, або грався на свіжому повітрі з товаришами. Після
цього сідав за підручники. Після обіду в хлопця лишалося ще шість чи сім
годин для розваг і читання книжок» * Регламентація спливає зі сфери почуттів
і вчинків до розпорядку денного.
За правильність і непохитність маленького героя треба було платити,
вони досягалися за досить високу ціну. По-перше, за рахунок правдивості,
Донченко О. Юрко Васюта. — К.: 1950. — С. 90.
182