Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

Фотографія на пам’ять: Л. Засенко (Сахалін), В. Щербина
(Новоросійськ) та С. Плачинда
Комісаренка, заступника голови уряду, Миколи Жулинського, директора
Інституту літератури імені Тараса Шевченка Академії наук України, Лариси
Хоролець, міністра культури України, поглибили суть пропозицій, розкрили
історичні причини великого переселення українського народу,
висвітлили нинішнє становище української мови, культури в багатьох
регіонах компактного проживання українців у республіках колишнього Союзу.
Звичайно, неможливо перелічити всі ті проблеми, які обговорювалися на
Конгресі, передати ті емоційні виступи його учасників, які нерідко переривалися
бурхливими оплесками і гучним «Слава Україні!».
Хотілося б, щоб більшість цих виступів була почута всією Україною, а ще
важливіше — поза її межами, на території колишньої імперії, де українська
національність до сих пір принижується. Щоб не стали реальністю слова
Івана Драча, «що чужим і власним нашим селекціонерам таки вдалося обернути
частину українців на зденаціоналізований гібрид, вивести якусь
кількість покручів, прищепити гілку вовчої ягоди до української калини».
Щоб не стала та частина переважаючою.
Чого варті самі лише статистичні дані, наведені у виступі Павла Мовчана,
стосовно українців Далекого Сходу. Адже там, у 20-і роки нинішнього
століття українці становили абсолютну більшість населення. В «Зеленій Україні»,
як називали цей регіон, існувало тоді 24 національні українські райони.
Самих лише середніх шкіл та гімназій, де діти навчалися рідною мовою,
нараховувалося близько 700, виходило понад 10 українських газет і
журналів, друкувалися книги українською мовою, функціонував український
театр. Тепер від усього цього й сліду не лишилося. Донедавна
українське слово тут вважалося крамольним, і тільки недавно, завдяки зусиллям
Українського товариства «Зелений Клин», у деяких школах
відкрито українські класи. У самому товаристві налічується лише кілька
сотень ентузіастів.
Або інший приклад. Понад 3 мільйони українців проживало у 20-х роках
на території Північного Кавказу, Ставропілля, Кубані. Тут теж було близько
600 українських шкіл та інших навчальних закладів, виходили газети,
117