Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

Із циклу «Це шарудить надламане стебло» (2). Автоцинкографія
дцять років не втратив. Але по здобуттю
непоганого і, здавалося б,
прибуткового фаху Миколу Кумановського
потягло чомусь до Львівського
художнього училища, а згодом
і до Львівського інституту прикладного
й декоративного мистецтва.
Потягло не до різьбярства — що
для професійного перукаря було б
загалом зрозуміло, а до живопису й
графіки.
Львів сімдесятих, місто художників
і поетів, затишних кав’ярень і
богемних вечірок, «ідеологічних диверсій»
і незнищенного «буржуазного
націоналізму», дав, думається,
М. Кумановському не менше, ніж
Париж минулого століття — його
тодішнім ровесникам. У кожнім
разі, саме тут з’явилося відчуття
справжньої літератури і справжнього
мистецтва — як таких, що не мають
нічого спільного з офіційно
сповідуваним «методом соціалістичного
реалізму».
І справа не тільки в тому, що у
Львові були і є, Богу дякувати, непогані
музеї й бібліотеки, не до
кінця пограбовані і не дотла знищені;
у Львові було і є певне культурне
середовище, гумус, із якого
проростають здорові рослини навіть
усупереч ідеологічному занітрачуванню
та поліцейським прополюванням.
Можна знищити твори Архипенка
у музеях, але у великому місті
завжди знайдеться людина, що покаже
вам дивовижний альбом репродукцій
художника, нелегально
(!) привезений з Америки; можна
посадити до в’язниці Стуса і Калинця,
але знайдеться хтось, хто не
полінується переписати чи передрукувати
їхні твори і показати їх своїм
друзям; можна не публікувати й не
перекладати Борхеса, Кафку, Камінгса,
Еліота, Паунда, але в такому
місті, як Львів, завжди знайдеться
достатня кількість інтелігентів,
спроможних опанувати бодай польську
мову, аби до заборонених зарубіжних
митців і філософів врешті
добутися.
Гасло Миколи Хвильового «Геть
від Москви!» ніколи не було у Львові
вельми актуальним. Місто, розташоване
на перехресті мов і культур,
140