Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

захоплення обожнюванням, екстаз обожнювання і ніжності, якого не звідав
жоден поет, і часто, не в силі стримати такий раптовий наплив розчуленості,
ось він падає ниць і молиться, молиться про цю «ясочку», «ласочку»
— Катерину, Оксану, Мар’яну:
О Боже мій милий,
З а що ж Ти караєш її, молоду
З а те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі.. Прости сироту!
Кого ж їй любити Ні батька, ні неньки;
Одна, як та пташка в далекім краю.
Пошли ж Ти їй долю, — вона молоденька,
Бо люди чужії її засміють.
Чи винна ж голубка, що голуба любить
Чи винен той голуб, що сокіл убив
Бачите, він на колінах, він простягає руки, він просить перед Богом за
свою «голубку», «пташку», «сироту», Оксану, Мар’яну, Катерину, він просить
для неї прощення й милості і собою готовий заслонити її від караючого
гнівного Бога.
0 Боже мій милий,
З а що ж Ти караєш її, молоду
Це його ранні вірші, мало не перші з надрукованих, але й на старості літ
те ж саме. Перед самісінькою смертю він шепоче одну й ту ж молитву все
про ту ж «пташку», «голубку», «сироту»: «веселий рай пошли їй, Господи,
подай! Подай їй волю на цім світі!» Говорячи про неї, він, природно, завжди
звертається до молитви. Закинений у пустелю, на безлюдний острів, за
тисячу верст від коханих і близьких, знову з тією ж безмірною ніжністю
молиться він за покритку:
— «Мій Боже милий!» — пошли моїм словам святу владу пронизати у
людей серця, викликати у них сльози, щоб осінило їх милосердя, щоб їм
стало шкода моїх дівчат, тобто знову ж таки «наймичок», принижених і
скривджених.
І, візьміть до уваги, один із цих віршів виник у 1838 p., другий — у
1848 p., третій — у 1858 p., отже, молитовний цей екстаз був у нього не
випадковим, а проходив через усю його творчість. Ось ще одна молитва про
таку ж знедолену жінку:
Ти сирота. Нема нікого,
Опріч праведного Бога.
Молися ж , серце. Помолюсь
1 я з тобою.
Але цього мало, і в кінці свого страдницького життя ця самотня і непривітна
людина зібрала у себе в душі такі запаси нерозтраченої ніжності,
які виплеснулись у неї через край, і дивне, безумне, майже неможливе
слово сказав він тоді про свою «голубку» і «пташку»: свята! Свята Катерина!
Свята Оксана! Надмірна ніжність дійшла межі і ось перейшла за межу!
«Свята», — каже він про ту, котру раніше ласкаво називав тільки
Всі цитати взяті з «Кобзаря». — Вид. II, Спб, 1908, під ред. В. Н . Доманицького. Це
краще видання «Кобзаря», бо в 1905 році воно без будь-яких пропусків було дозволене
цензурою . (Тут і далі примітки К. Чуковського. В даній публікації вірші Т. Г. Ш евченка
наводяться в сучасному написанні. Слід додати, що Чуковський часто цитував по пам’яті або
створював начебто «уявну цитату», яка відтворювала «образ» шевченківського тексту — Ред. ).
157