Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

ослінці з одним заплющеним оком, яке вже спало, і з другим
напіврозплющеним.
— Та почекайте ви, чортиці, — сказав мирно він. — Дайте хоч слово
сказать...
Але вони не давали йому слова сказати: одна верещала, друга гелготала,
а коли жінки у такому сказі, то чи здатні вони взагалі на розумне й
розважливе слово Отож вони кричали й репетували, а він спокійнісінько
собі подрімував, вряди-годи прислухаючись до тих верескливих вигуків:
чи не скажуть вони того, що мали б, за його підрахунками, сказати, адже
для того він і розіграв усю цю комедію. Очевидно, Коля-рибалка мав до
режисури талант, але й цей талант, на жаль, буде закопаний у землю, бо
саме Коля відкрив один прецікавий закон: коли режисер хоче, щоб актори
геніально грали, треба, щоб вони не знали, що грають, а були впевнені,
що оце так вони живуть. Отож Колина жінка й теща геніально грали, не
відаючи, що вони таки грають розлючених фурій, — Коля-рибалка був
справедливий і цілком визнавав їхню фурійну геніальність. Через це й
сидів так покірливо на ослінці із заплющеним одним оком і
напіврозплющеним другим, — аби хоч упівока милуватися ними й захоплюватися.
— Кинь, мамо, щось йому доказувати, він, чортовий п’яничка, спить,
— нарешті сказала Любка.
Він і справді спав, і бачив Місячну Зозульку із Ластів’ячого гнізда, із
круглим обличчям скіф’янки, з розлитими на підвіконні грудьми; його
знову до неї тягло, бо вже відпочив, тільки треба було одного, — аби ці
жінки його до неї послали.
Цупка, як коцюба, в якої виросли раптом розчепірені пальці, рука
потермосила його за плече; пів лівого ока його розплющилося.
— Да, — сказав він. — Постели. Хочу спать.
— Щоб завтра не шлявся, а пішов на роботу, пойняв!
Ліве око розплющилося більше.
— Да, обізатєльно, — сказав Коля-рибалка. — Це ви правильно кажете...
Ставити сінці... Обізатєльно! Можу я конець концом оддихнуть
Стели, хочу спать.
— Перевірю, як ти підеш, я перевірю, — тоненько запищала, як
причавлена миша, теща. — Ганьба на нашу голову з таким робітничком!
А вона озьме й не заплатить! І все, що ти там настроїв, піде тюльці під
хвіст. Цього хочеш
— Собаці під хвіст, — поправив поважно Коля-рибалка.
— Фу, як ти некрасіво виражаїся, — сказала теща.
Тоді він зовсім прокинувся. Потягся, а тоді глянув на них цілком
тверезо й притомно:
— То що, мені на ту роботу завтра йти — спитав, мов чого недокумекав
ще.
■— Ти якийсь сьодня приторможений, — сказала Любка. — А про що
ми тобі цілий вечір торочимо
Коля-рибалка зрадів. Його очі знову приплющилися, але вже для того
тільки, щоб ці дві артистки, котрі так геніально грають фурій, не
помітили, що він радий понікуди, адже цілий вечір чекав од них саме цих
слів.
— По-моєму, ви не говорили, а кричали, — миролюбно мовив Коля, і
рушив туди, де мало бути його ліжко, адже він уже справді засинав і це
було єдине, чого сьогодні прагнув.
50