Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

Агнешка Пивоварська
ДІМ НА ГОРІ*
Розмова з Валерієм Шевчуком
A. П.: Даруйте, що почну з питання традиційного, може, навіть
банального: як ви розумієте роль письменника
B. Ш.: Я належу, здається, до того рідкісного в українській літературі
типу письменників, для яких головним у творі є його естетичний, мистецький
рівень. Дуже легко сьогодні збитися на політику, піддатись потокові
минущих вражень. Усе це, безумовно, потрібно, і е люди, які цим
доволі успішно займаються, але я своє завдання вбачаю в іншому. Мистецтво
й політика, хоч як часто переплітаються, перебувають насправді
одне щодо одного в антагонізмі. Там, де до мистецтва домішується
політика, починається його поступовий занепад... Справжнє мистецтво
завжди мусить витримувати щодо політики певну дистанцію, не повинно
її підпускати до себе занадто близько. Те саме стосується й релігії. Поки
вона залишається справою людського сумління — це свята річ, але коли
перетворюється на офіційні приписи — це вже кепсько.
У своїй творчості я намагаюся керуватись афоризмом великого українського
філософа Сковороди: «Бери вершину, матимеш середину». Намагаюсь
отож цілитися високо, і якщо зумію при тому сягнути середини,
буду справді щасливий.
A. П.: А як би ви оцінили сьогоднішню літературну ситуацію на
Україні
B. Ш. Наша культура, хоч і має за собою понад тисячу літ, на сьогоднішній
день доволі занедбана. Це стосується, зрозуміло, й літератури.
Лише недавно ми отримали змогу видавати забутих, заборонених владою
українських письменників — сотні імен, від найдавніших часів до останніх
років. Важливим для нас завданням є також зруйнування муру
між діаспорою і витвореною там культурою та культурою України. Прагнемо,
звісна річ, вписатись у європейський контекст. Маємо блискучу
школу перекладу, фахівців високого класу. І хоч наші плани останнім
часом розбиваються об паперову кризу, чимало цікавих книжок усе ж
побачили світ.
A. П.: У ваших книжках виразно помітний інтерес до історії. Чи
часто вам доводиться, працюючи над романами, звертатися до
історичних документів
B. Ш.: Я за освітою історик, архівіст. Закінчив історико-філософський
факультет Київського університету, де вивчав археографію й набував
доволі рідкісного нині вміння — розшифровувати старі манускрипти.
Взагалі, я вважаю, що коли вже хтось займається літературою, то мусить
пізнати своє національне письменство від самого коріння, у якнайповнішому
обсязі чи бодай у найвидатніших його здобутках. Але мусить
так само пізнавати й світову літературу, не сміє від неї відриватись.
Я, між іншим, завзятий, може, навіть хворобливозавзятий бібліофіл:
кожна добута книжка для мене — це все одно що для наркомана наркотик.
Походить це із моєї певності, що кожен акт писання — це специфічний
шлях, який провадить не лише вглиб самого себе, а й у світ
предків. Коли займаюсь одинадцятим, дванадцятим чи, скажімо,
*
Перекладено за виданням: Tygodnik literacki, 18 listopada 1990.
54