Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

«Нє, — подумав мудро він, простуючи до спальні, — баб усе-таки
можна дурити, не такі вони вже й пронирливі».
12
І от сінці у Юльки побудовано; не дуже вникаючи у деталі, скажемо,
що незабаром до них з’явилися й двері, бо Коля-рибалка збудував їх без
дверей, згодом усередині їх було отиньковано, завезено газову плиту й
балона, а двері, що вели до колишньої хазяйки Юльчиної кімнати закладено
цеглою; до речі, саме ці двері й було переставлено на сінешні, отже,
Юлька не мала потреби діставати нові, що теж для неї було небайдуже.
Минуло відтоді, може, з півмісяця, а може, й місяць, на землю дихнуло
осінню, і саме тоді Юлька остаточно переконалася, що насіння, яке
щедро сіяли в неї баламути, Шурка Кукса та Коля-рибалка, виявилося
порожнє, бо й не проросло в ній; вони ж самі із Безназванного завулка
зникли й більше сюди не потикалися; непевні вітри носили їх по інших
завулках цього світу, Юлька також навіки про них забула, бо й не було
про що згадувати; лишили вони їй після себе хіба смуток, який вряди-годи
проростав у ній замість плоду, на який усе-таки сподівалася, і цей
смуток часто ставав ніби розлоге дерево із напівжовтим листям, бо осінь
уже дихала на землю, і те дерево смутку невидно виростало з неї,
шелестіло жовтим листям, а часом плакало краплями сліз. Тоді Юлька не
витримувала, знову сідала у вікні, розливаючи по підвіконні свої пишні
перса, й дивилася на світ Божий порожніми круглими і вже не здивованими
очима. Із героїв цієї оповідки одна тільки Людка була щаслива, бо
тільки вона оплодотворилася таїною світовою, а що це так, знала вже
напевне, хоч на вулиці про те ще ніхто ані здогадувався — дивувалися
тільки, чому вона зробилася така неговірка й нетовариська, а у вільний
час все у хаті ховалася. Дехто із всюдисущих жіночок винюхували тут
щось незвичайне, але на підтвердження своїх підозр вивірених фактів не
мали, отож цілком резонно вирішили, що шила в мішку не втаїти —
треба тільки зачекати, і те шило обов’язково вилізе, що й справді незабаром
сталося. Тоді всі заспокоїлися, і Людчине життя потекло цілком
спокійно у щасливому передчутті, а живіт її набухав і круглішав, і вона
прислухалася до того росту в собі із щасливою увагою. Але це буде через
певний час, а тепер Людка просиджувала годинами біля швейної машинки,
і тільки інколи машинка її затихала, і вона подовгу задумливо
вдивлялась у вікно, нічого в тому вікні не бачачи.
Юлька ж сиділа у своєму вікні й дослухалася, як шелестить жовтим
листям безвидне дерево її смутку; часом вона думала, що її гніздечко ще
не зовсім упоряджене (ще один доказ: якби була вона Зозулею, то цілком
дивною, тією, яка перестала літати по світі, перестала шукати чужих
гнізд, а твердо вирішила влаштувати власне, хоч і в зозулячий спосіб),
але не могла придумати, щоб їй тут упорядити; знову настали місячні
ночі, але місяць був ще неповний, бо молодий. Отож, дивлячись на того
молодого місяця, вона придумала: щоб упорядкувати своє гніздечко дорешти,
їй не так багато й треба: збудувати хлівця, щоб завести собі курей
чи качок, ліпше курей, бо качок і сусідки перестали розводити: їх душили
на річці пси, п’яниці і хлопчаки. А ще, придумувала вона, можна було б
зробити сходи на пагорба, де стояли її сінці, бо взимку буде слизько
ходити, але думала вона про те мляво, була-бо ніби стомлена тією невсипущою
діяльністю, яку виявила, ладнаючи своє гніздо, а більше від того,
51