ФІЛОЛОГІЯ XXI СТОЛІТТЯ: ТЕОРІЯ, ПРАКТИКА, ПЕРСПЕКТИВИ

різні фоно-графічні стилістичні засоби, які поєднуються з окремими
випадковими зображеннями, що не є ілюстраціями до тексту, а
слугують тільки певною формою сприйняття.
Термін «амбівалентність» широко застосовується в різних галузях
науки: філософії (Ж. Бодріяр, Ж. Ліотар, Ф. Ніцше), психіатрії
(Дж. Атвуд, П. Ганнушкін), психології (А. Адлер, М. Бердяєв,
Г. Блюм, Е. Фромм, А. Хурчак), соціології (О. Донченко, І. Лисий),
літературознавстві (І. Колтухова, О. Поліщук), лінгвістиці
(О. Бабелюк, Ю. Главацька, В. Карловська, Н. Котова, Г. Хрестолюбова)
тощо. Кожна з названих сфер висвітлює той чи інший
аспект амбівалентності, зокрема: предметом дослідження філософії
є принцип єдності і боротьби протилежностей; психіатрії – періодична
складна гама полярних почуттів; психології – поєднання
протилежних або конфліктних емоцій, що утворюються внаслідок
душевних переживань індивіда, чи необхідна складова психічного
розвитку людини; соціології – подвійність і суперечливість соціальної
позиції; літературознавства – художня гра на межі вигадки та
реальності; лінгвістики – поєднання протилежних значень лексичних
одиниць різного лінгвістичного статусу (слів, словосполучень,
речень, надфразних єдностей) у тексті.
Амбівалентність постмодерністського художнього тексту, як
ключова його ознака, слугує, на наш погляд, тим чинником, що
сприяє його відкритості та неоднозначності, адже в протиставленому
пізнавальному і суперечливому, двозначному чи багатозначному
народжується істинна вартісність прочитаного.
У постмодерністському художньому тексті амбівалентність проявляється
в зображенні невизначених станів шляхом активного
використання нетрадиційних метафор, антитези, оксюморона, порівняння,
граматичних повторів, паралельних конструкцій, прямих
і непрямих звертань автора до читача, вставних слів із семантикою
невпевненості тощо (семантико-граматичний аспект); у ризоматичній
організації твору, формуючи й відтворюючи ефект ошуканого
очікування, насамперед за допомогою використання таких засобів
як антитеза, оксюморон, метафора, порівняння, повтор та ін.,
які взаємодіють в аспекті мовної гри (композиційно-стилістичний
аспект); у поліфонічності наратора, який постійно створює мінливий
світ, що балансує на межі вигадки і реальності (наративний
аспект).
112