ФІЛОЛОГІЯ XXI СТОЛІТТЯ: ТЕОРІЯ, ПРАКТИКА, ПЕРСПЕКТИВИ
ФІЛОЛОГІЯ XXI СТОЛІТТЯ: ТЕОРІЯ, ПРАКТИКА, ПЕРСПЕКТИВИ
ФІЛОЛОГІЯ XXI СТОЛІТТЯ: ТЕОРІЯ, ПРАКТИКА, ПЕРСПЕКТИВИ
Create successful ePaper yourself
Turn your PDF publications into a flip-book with our unique Google optimized e-Paper software.
Котов М.В.<br />
аспірант ХНУ імені В.Н. Каразіна<br />
БАЗОВІ КОНЦЕПТИ МІЖКУЛЬТУРНОГО<br />
ДИСКУРСУ: СВІЙ vs ЧУЖИЙ<br />
У контексті глобалізаційних процесів, що останнім часом стали<br />
визначати подальший розвиток світу, актуальним стає питання про<br />
всебічне дослідження такого явища, як міжкультурна комунікація.<br />
У межах лінгвістичної науки вважаємо за доцільне вести мову<br />
про дослідження міжкультурного дискурсу, під яким ми розуміємо<br />
діяльність комунікантів різного культурного походження, що<br />
спрямована на конструювання спільних смислів.<br />
Кожному типу дискурсу притаманні специфічні концепти, які є<br />
центральними та лежать в основі розгортання його смислів, норм<br />
[1, 78]. Для міжкультурного дискурсу такими базовими концептами,<br />
на нашу думку, є концепти СВІЙ / ЧУЖИЙ.<br />
Важливість концептів СВІЙ / ЧУЖИЙ для міжкультурної комунікації<br />
полягає у тому, що за своєю семантикою та функціями<br />
вони представляють собою бінарну опозицію, тобто вести мову<br />
можна як про прийняття «свого», відмежовуючи його від «чужого»,<br />
так і про ідентифікацію «чужого» через співвіднесення його<br />
зі «своїм».<br />
Говорити як про самоідентифікацію, прийняття «свого», так і<br />
про ідентифікацію «чужого» можна лише відносно певного суб’єкта,<br />
учасника дискурсу. У контексті міжкультурної комунікації мову доцільно<br />
вести про полікультурну дискурсивну особистість (ПДО).<br />
Під ПДО розуміємо особистість, що формує чи вже має сформовану<br />
полікультурну компетенцію, себто володіє можливістю реалізувати<br />
себе в діалозі представників двох чи більше культур, при цьому<br />
послуговуючись різними семіотичними кодами (вербальним, невербальним<br />
тощо.).<br />
ПДО реалізує себе на двох етапах: етноцентризму та етнорелятивізму.<br />
І якщо на першому етапі провідна роль належить рідному<br />
культурному коду, то на етапі етнорелятивізму культурні коди<br />
можуть поєднуватись, або ж комунікант може почергово користуватись<br />
тим чи іншим кодом у залежності від обставин.<br />
Існують певні закономірності у співвіднесенні «свого» і «чужого»,<br />
які й визначають особливості організації міжкультурного<br />
дискурсу. По-перше, відношення між «своїм» та «чужим» можуть<br />
56
Change language