ФІЛОЛОГІЯ XXI СТОЛІТТЯ: ТЕОРІЯ, ПРАКТИКА, ПЕРСПЕКТИВИ

Естетична концепція А.Ч. Свінберна неодноразово ставала
предметом наукових досліджень. В більшості випадків вона
розглядається як роз’яснювальний момент при аналізі художніх
творів поета. Такий підхід виявляється в ряді західних робіт:
«А Study of Romantic Mythmaking» Деріда Райда [4]; «Swinburne’s
Medievalism. A Study in Victorian Love Poetry» [1] і «The Aesthetic
of Androgyny in Swinburne’s Early Poetry» [2] Ентоні Харрісона;
«Algernon Charles Swinburne» [6] ​Джона Кессіді. Подібний тип
аналізу, коли естетика виступає тільки як допоміжний матеріал,
дає нам досить туманне уявлення про концепцію поета: як правило,
автора цікавить якийсь певний аспект творчості Свінберна, в
рамках якого неможливо дати уявлення про всю естетичну систему.
Дерід Райд, наприклад, звертає увагу на риси античної естетики у
роботах Свінберна, Харрісон говорить про зв’язок поета з прерафаелітами
та розглядає твори, написані на середньовічний сюжет
і ув’язнені у відповідну віршовану форму. В іншій роботі Харрісон
звертається до ранньої поезії Свінберна і в результаті її аналізу
доходить висновку, що естетичній системі Свінберна можна дати
визначення «естетики гермафродитизму». У роботі Джона Кессіді
«Algernon Charles Swinburne» глава «Art for Art’s Sake» присвячена
тим творам Свінберна, які, на думку Кессіді, втілюють в життя
принципи «чистого мистецтва». До послідовників даної концепції
автор зараховує і Шарля Бодлера, визнаючи його винятковий вплив
на творчість Свінберна.
Цілком природно, що у формуванні естетичних поглядів Свінберна
особливу роль зіграло різноманіття його літературних інтересів.
Антична естетика, основана на міфологічних уявленнях,
викликала глибоку повагу з боку англійського поета. Зрозуміло, він
не поділяв багатьох її положень, зокрема, про корисність прекрасного,
про єдність утилітарного, практичного і чисто естетичного, однак
деякі моменти виявилися близькими, наприклад, думка Сократа
про ідею краси як безпосередньо властивої для свідомості людини.
Свінберн вважав, що ідея краси – щось суб’єктивно-людське, а
тому будь-який предмет вартий уваги, бо краса полягає не в ньому
самому, а в його сприйнятті людиною. Про це говорить він у своїх
критичних есе «William Blake» [8], «George Chapman» [7; 249-253].
Завдання представити естетичну концепцію А.Ч. Свінберна як
систему ускладнюється тим, що він не був філософом або теоретиком
мистецтва у вузькому сенсі цього слова, він лише слідував
своєму естетичному кредо як поет, драматург, романіст і критик.
Однак, аналіз творів Свінберна, як художніх, так і критичних,
129