ФІЛОЛОГІЯ XXI СТОЛІТТЯ: ТЕОРІЯ, ПРАКТИКА, ПЕРСПЕКТИВИ

Разом з тим, на думку деяких лінгвістів конкретна лексика взагалі
не може виступати об’єктом семантичного аналізу, оскільки
зв’язки між конкретними одиницями відображають саме їхні позамовні
відношення, тобто обумовлені реальними зв’язками самих
позначуваних предметів.
Проте, як пише Д.Н. Шмельов, зазначений факт не є вагомим
обґрунтуванням відмови від вивчення цілого пласту лексики,
пояснюючи, що тільки врахування всіх відношень, які існують у
словниковому складі мови, може дозволити оцінити справжню сутність
тих чи інших показників, а також особливості організації різноманітних
груп слів. Певне підтвердження цієї думки знаходимо і
у Дж. Лайонза у його праці «Вступ до теоретичної лінгвістики», в
якій учений, зокрема, відзначає важливість вивчення семантичних
полів у мовознавстві: «В останні роки проведена велика робота з
дослідження лексичних систем у словниковому складі різних мов,
особливо стосовно таких полів (або сфер), як рідство, колір, флора
та фауна, вага та міра, військові звання…». Далі Дж. Лайонз відзначає,
що категоризація конкретних полів різними мовами може
проводитися різноманітними способами. Так, за його словами, «виражаючи
цей факт у соссюрівських термінах, говорять, що кожна
мова накладає специфічну форму на апріорно не ідентифіковану
субстанцію плану змісту». У якості ілюстрації цього положення
учений використовує поля кольору для того, щоб проаналізувати,
як це поняття трактується або, за його словами «оформлюється»
в англійській мові.
Саме так, незважаючи на те, що семантичні об’єднання слів
на кшталт назв частин тіла, назв взуття та ін. наводяться деякими
вітчизняними лінгвістами як приклади таких об’єднань, які не
можна вважати семантичними, Д.Н. Шмельов задається питанням,
чи можливо дійсно стверджувати, що подібні угрупування слів
не характеризуються ніякими лінгвістично значимими ознаками.
Учений також зазначає, що не дивлячись на всю конкретність та
екстралінгвістичну обумовленість даних слів вони, тим не менш,
відзначаються певною власне мовною спільністю. І це стає тим
більш очевидним, якщо взяти до уваги особливості їхньої лексичної
сполучуванності та словотвірні можливості. За словами
Д.Н. Шмельова, «…весь лексичний склад мови у більшій чи меншій
мірі відображає позамовну дійсність, і говорити про значення слова
без співвідношення цього слова з чимось поза мовою можливо
тільки, якщо надати самому терміну «значення» досить обмежений
зміст».
120