Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

PravOA_1-cut.qxd 20.02.2007 13:40 Page 110людських настанов. Або: природне право — це правова форма віддзеркалення первинностіта пріоритету природного над штучним у людських відносинах 28 .Архаїчне протиставлення «природного» «штучному» обумовлене потребамивідображення людини, що соціалізується (денатуралізується), як необхідної формизахисту «природного» від небезпеки та погроз «штучного». Подібні уявлення,сприйняті та трансформовані у природно-правових поглядах, у різноманітнихмодифікаціях супроводжують всю історію людства, доводячи зайвий раз, щобудівництво є природним правом людини. Аби більш детально розглянути особливостібудівництва як природного права людини, слід почергово розглянути головнікатегорії правових цінностей в архітектурному процесі. До певної міри цьогоаспекту ми вже торкалися у нашій книзі «Філософські основи архітектури»(Київ, 2005, с. 374–377).Суспільне благо. Благо і зло — найбільш загальні поняття, уживані для позначенняпозитивної або негативної цінності предметів та явищ навколишньогосвіту. Благо — позитивне оцінене явище, позитивна цінність (те, що приноситьлюдям користь). Зло — негативно оцінене явище, негативна цінність (те, що приноситьлюдям шкоду). Моральні добро і зло — благо і зло у відносинах між людьми;це дії одних людей, які мають позитивну чи негативну значимість для іншихлюдей. Якщо суб’єктом-носієм природного блага чи зла є те або інше природнеявище, суб’єктом-носієм природного добра чи зла завжди є людина як свідомодіюча, як така, що має розум, істота. Відношення людини до природи, до тих чиінших природних явищ може бути оцінене як моральне або ж аморальне в томувипадку, якщо це відношення непрямим чином торкається інтересів інших людейі суспільства в цілому. Мінливість моральних норм багато в чому визначаєтьсямінливістю уявлень людей про те, що є благо, тобто — це стратегічна цінність, котравиражає сенс існування певної людської спільності чи індивіда. Проаналізуємоструктуру цієї категорії.Вище благо — ідеал гармонічного існування особистості і суспільства. Воно єсвященним, існує завжди у майбутньому і ніколи — у дійсності. У християнстві це— Рай, у радянській утопії — комунізм, для фашизму — світове панування т. ін.Для тоталітарних режимів характерна фетишизація вищого блага. Воно завждизнаходить архітектурне втілення як сакральна споруда, будь-то храм, Палац трудящих,система т. зв. монументальної пропаганди.Загальне благо — прийнятна для переважної більшості членів суспільства сукупністьумов, які забезпечують реалізацію приватних і корпоративних інтересів.В умовах глобалізації загальне благо стає наднаціональним, і містить у собі світ,екологічну рівновагу, боротьбу з тероризмом, волю, демократію, розвиток культуриі продуктивних сил і т. ін. В архітектурі воно репрезентовано насамперед соціальноюй інженерною інфраструктурою: рекреаційними зонами, природнимита історико-культурними заповідниками, музеями, школами, вокзалами, будинкамисуду.ПРАВОВІОСНОВИ АРХІТЕКТУРИ110