Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

PravOA_1-cut.qxd 20.02.2007 13:41 Page 219Ці та інші загально нелогічні вимоги просякають усю сферу архітектурнобудівногозаконодавства. Чому так трапляється? Це запитання не стільки правове,скільки історично-правове. Наведемо зразок підписки одного відомого київськогоархітектора зламу XIX–XX ст. перед Міською управою Києва: «Я, що нижчепідписаний,архітектор М. М. Казанський, спираючись на ст. 195 БудівельногоСтатуту, т. XII Зводу Законів (вид. 1857 р.), й постанови Київської міської думи 6вересня 1879 року, даю цю підписку у тому, що, маючи право виконувати будівлі,прийняв на себе нагляд та керівництво на мурованій прибудові літ. А’ до існуючогомурованого Пивовареного заводу літ. А у садибі Михайла Васильовича Ріхерта,яка знаходиться у Плоській м. Києва ділянці по вулиці Кирилівській, і зобов’язуюсьвідповідати за правильність й міцність робіт як по відношенню до самоїбудівлі, так і влаштування при будівництві лісів, підмостків, сходин, й у випадкуприпинення мною нагляду маю сповістити Управі. Архітектор М. Казанський.1908 р., вересня 12-го дня». Звісно, у різних містах Російської імперії форми такихдокументів були різними. Але справа не в тому. Можливо, це єдиний правовийдокумент, в якому йдеться про те, що всю відповідальність, яка пов’язуєтьсяіз посадою і діяльністю архітектора, несе архітектор. Вже його справа, з ким консультуватися:з фахівцями пожежної справи, з інженерами-конструкторами, зземлемірами (екологів тоді взагалі не було, як не існувало і самого поняття «екологія»28 ). Звісно, на зламі XIX–XX ст., навіть за часів «будівельного буму»,будівництво здійснювалося в інших масштабах, з іншою швидкістю, з інших матеріалів,міські будинки мали поверховість до 3–4 поверхів.Але суть справи від цього не змінюється. З одного боку, якби у нас був добрерозроблений інститут відповідальності архітектора за результати своєї праці,вірогідно, не було б потреби у такій кількості погоджуючих інстанцій, як їх не булоза капіталістичних відносин у Російській імперії. З іншого боку, розгалуженістьі складність процесу організації погодження архітектурного проекту значноюмірою позбавляє архітектора відповідальності за результати своєї праці, що негативнимчином відбивається на його професіоналізмі. На наш погляд, слід розробитиякусь спрощену, «усереднену» систему погодження проекту, зробивши їїбільш гнучкою для певних типів будівель: наприклад, для промислових об’єктів —це один набір погоджувальних паперів, для житлових — учетверо менший. Це усвою чергу зменшить чисельність чиновників, котрі контролюють те, що контролюватий не треба. До речі, у західноєвропейській практиці такої какофонії, якаіснує у справі погодження проектної документації у нас, немає.І з цього можна зробити ще один висновок. Система попереднього контролюза якістю архітектурного проекту — спадок від радянської, централізованої системипроектування і будівництва об’єктів містобудування й архітектури. За часівСРСР держава була і замовником, і виконавцем, і погоджуючою інстанцією в сферіархітектури. Ясна річ, тоді її цікавив весь спектр проблем, пов’язаних з проектуваннямі будівництвом: і стилістика фасадів, і ощадливість у використанні коштів,і загальна якість виконання. Така форма «державного капіталізму», безперечно,РОЗДІЛ ТРЕТІЙПрава й обов’язки суб’єктів архітектурного процесу219