Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

PravOA_1-cut.qxd 20.02.2007 13:40 Page 51ся в касі від «членських внесків», поділялися між членами колегії. Таким чином,римські колегії нагадували сучасні нам кооперативи та малі підприємства. Колегіямбуло надано право мати будь-яке внутрішнє влаштування за умови, що воно жоднимчином не порушує загальних цивільних законів. Тому кожна колегія мала правозібрань, де визначалося усе політичне, економічне і культурне життя членів колегії.Там же обиралися терміном на п’ять років голови, які називалися патронами(або ж магістрами), технічні керівники, наглядачі та табельники. Списки членів колегійтакож переглядалися кожні п’ять років. Всередині колегії мали поділ на центуріїй декурії під проводом начальника і старшого майстра. Над колегіями «згори»і без входження до їхнього складу було декілька начальників, які керувалигромадськими роботами. Головним серед них був державний замовник, в ролі якогоміг виступати консул, цензор, претор, еділ і т. ін. Він укладав договір між обомасторонами й видавав «наряд» на виконання робіт. У головне начальство входили такожкуратор, який стежив за загальним станом виконуваних робіт, підрядник, якийвідповідав за термін і якість робот, і архітектор, котрий одночасно виконував роль іпроектувальника, і головного інженера будівництва. При цьому існують відомості,що підрядник відповідав за покладені на нього обов’язки своїм майном.Безперечно, життя колегій не обмежувалося лише дотриманням правил службовоїдисципліни. Крім них статут передбачав обов’язкове виконання технічнихвказівок, подібних до наших технічних умов та ДБН. Причому такі документи, якпише Пліній Старший, затверджувалися всенародним голосуванням на зразок державнихзаконів.За часів Імперії, починаючи за імператора Октавіана Августа, колегії поділялисяна дві категорії: громадські й імператорські, оскільки останні працювали за замовленнямімператора. Влада поступово перетворювала їх на державні установи,витравлюючи з них громадський дух. Як показують деякі дослідники (Ю. А. Кулаковський,В. Д. Блаватський, І. Л. Значко-Яворський, В. О. Кочетов та ін.), колегіям надаваласяширока можливість прояву ініціативи при загальному керівництві роботамиз боку високого начальства. Кожна з них несла відповідальність за загальнийуспіх справи й мала при цьому повну свободу у виборі засобів для виконання покладеноїна неї роботи. Права колегій були закріплені у VI ст. у «Дігестах» Юстиніана— титул 22 книги XLVII.Колегії об’єднували у своїх лавах професійних майстрів-будівничих, але головноюробочою силою у давньому Римі були військовополонені, що були зроблені рабами,які в більшості своїй не мали фахової кваліфікації. Ці раби організовувалисяза зразком римських легіонів у центурії й декурії й перебували під командуваннямдекуріонів-десятників. Вони дробили камінь, товкли цем’янку (відходи кераміки),заливали в опалубку бетон, утрамбовували його, а також виконували найтяжчібудівельні роботи. Нерідко на будівництві використовувалися військові. Дотримувалисяпринципу: кожна хвилина римського легіонера повинна слугувати на користьдержаві. І римські воєначальники перетворювали солдат на будівничих. Документальнозасвідчено, що такі роботи, як будівництво казарм, мостів, доріг іРОЗДІЛ ПЕРШИЙАрхітектурно-будівна правосвідомість в історії архітектури51