Децентралізація та ефективне місцеве самоврядування

63
Стратегічне планування місцевого розвитку
• Висновки про поточну ситуацію в районі та рекомендації стосовно змін, що
дозволять забезпечити його сталий розвиток.
Основними кроками і видами діяльності на цьому етапі є такі:
• Визначення обсягу аналізу, прийняття рішення щодо предмету вимірювання, основних
процесів, що мають бути досліджені та проаналізовані, ступеня деталізації; розробка
анкет та інших документів для збирання інформації.
• Збирання даних та створення бази даних.
• Визначення головних аспектів розвитку, оскільки стратегія має віддзеркалювати лише
ключові напрямки розвитку, визначені у ході аналізу.
• Оцінка поточної діяльності з підтримки розвитку, тобто вивчення ефективності видів діяльності,
що проводяться, ролі місцевих організацій, скеровування діяльності на місцевому
рівні, взаємодії різних груп інтересів у процесі розвитку та внеску організацій
у розвиток на регіональному рівні.
• Визначення ресурсів, наявних на місцевому, регіональному та національному рівні, що
можуть бути залучені для впровадження ССМР, потреб у ресурсах, та галузей, де їх
бракує, а також можливих джерел фінансування;
• Аналіз сильних і слабких сторін, можливостей і загроз розвитку (аналіз SWOT). Сильні та
слабкі сторони виводяться з основних показників, особливостей і динаміки місцевої
громади (регіону), а можливості та загрози – із чинників зовнішнього впливу.
Проблеми, з якими можна стикнутися у ході відбору критеріїв та індикаторів, можна
розділити на дві (певною мірою, протилежні) групи:
1. Учасники процесу регіонального планування, за звичай, наражаються на проблему
браку інформації (відсутність даних). Ця проблема може загострюватися через практичну
неспроможність провести певний кількісний аналіз внаслідок відсутності
сумісних, порівнюваних даних на регіональному рівні. У деяких випадках цю проблему
вдається подолати, запросивши команду досвідчених консультантів чи
проводячи обговорення у тематичних групах з широким представництвом зацікавлених
сторін.
2. Проблемою може стати і необхідність критично відбирати наявні дані. Прагнення зібрати
якомога повнішу інформацію призводить до ризику надмірної уваги до кількісних
показників замість якісних характеристик, а також забирає багато часу.
Що таке індикатор? Індикатор (показник) – це те, що репрезентує певну якість,
характеристику чи властивість системи (Gallopin, 1997). У вужчому сенсі, індикатор
являє собою вимірювану частину системи. Наприклад, здоров’я не є індикатором,
оскільки не вимірюється напряму, а ось середня тривалість життя, рівень дитячої
смертності та захворюваність на певні хвороби можуть бути виміряні, отже, вони
можуть слугувати індикаторами.
Індикатор, який поєднує в собі декілька складових, називається індексом. Індекс
може бути складним індикатором, що поєднує декілька індикаторів нижчого рівня.
Прикладами є Індекс гуманітарного розвиту, Індекс добробуту, тощо. З іншого боку,
індекс може бути складеним індикатором і включати багато компонентів, які самі по
собі не є індикаторами. Прикладами таких індикаторів є внутрішній валовий продукт,
індекс споживчих цін, тощо.
Розроблено численні методи (прийоми) збирання інформації (див. Вставку 1).
Важливо оцінювати їх з точки зору повноти і корисності інформації, що збирається з
застосуванням того чи іншого метода, з одного боку, та витрат на збирання інформації
за таким методом, з іншого.