Повний текст (pdf-файл, 1,8 Mb)

наголошував, що "існує два принципи перекладу: один з них вимагає
переселення іноземного автора до нас – так, щоб ми могли побачити в
ньому співвітчизника, другий, навпаки, ставить перед нами вимогу, щоби
ми вирушили до цього чужоземця і призвичаїлися до його умов життя,
складу його мови, її особливостей" 1 . Проблеми складності художнього
перекладу, як правило, виникають при зіткненні мов, які належать до
різних типологічних груп. Однак при відтворенні тексту, на перший
погляд, спорідненою мовою виникає не менше труднощів саме через
ілюзорну близькість вихідної мови та мови-реципієнта. Ще Ф. Гумбольдт
цілком справедливо зазначав, що мова не просто відображає світ, а
інтерпретує його і наповнює смислом, тобто формує певну картину світу
носія цієї мови 2 . При перекладі текст потрапляє в складну систему
смислових кореляцій двох картин світу і питання, котра з них
"переможе", стане домінантною в від-твореному тексті, значною мірою
залежить від інтерпретатора. Навіть при побіжному компаративному
аналізі української та російської перекладацької традиції неважко
помітити стійкий інтерес вітчизняних письменників та перекладачів до
високомайстерних зразків російської літератури: так, починаючи з ХІХ
століття з‟являються численні інваріанти перекладів українською творів
О. Пушкіна, М. Лермонтова, Ф. Тютчева, А. Чехова, М. Салтикова-
Щедріна, М. Горького та багатьох інших. Навпаки, з огляду на складні
геополітичні, соціально-культурні чинники в російській перекладацькій
практиці українське красне слово посідає значно скромніше місце. Саме
тому рецепція надбань української літератури в російських перекладах
становить значний науковий інтерес з погляду кореляцій двох мовних
картин світу, пошуку адекватних відповідників для передачі образної
системи та ритмомелодики вихідного тексту в, на перший погляд,
типологічно схожій мові. Перспективною для наукових пошуків такого
характеру видається творчість В. Свідзинського, оскільки в українському
перекладознавстві, за винятком статті в монографії "Невпізнаний гість"
Е. Соловей, немає окремих досліджень, присвячених російським
перекладам поезій цього непересічного автора (так, у оглядових
розвідках Л. Махновця та М. Степняка В. Свідзинський згадується лише
як інтерпретатор 3 ). Варто зазначити, що поезія В. Свідзинського в
перекладах іншими мовами представлена досить скромно і її
повернення до читача після довголітнього замовчування радянською
владою почалося лише в 1986 р., після виходу збірки "Медобір".
Натомість перший переклад (здійснив Яр Славутич англійською мовою)
з‟явився 1956 р. у виданні "Muse in Prison" завдяки зусиллям української
діаспори. Наступні переклади англійською увійшли до антологій "The
Ukrainian Poets: 1189–1962" (1963 р.) та "Сто років юності: Антологія
української поезії ХХ ст. в англомовних перекладах" (2000 р.). Російських
перекладів більше: В. Свідзинського перекладали Н. Катаєва,
115