Повний текст (pdf-файл, 1,8 Mb)

витіснена на маргінес ще з 50 рр. ХХ ст. Тому й римована українська
поезія у перекладах англійською втрачає риму.
Це можна побачити з перекладів поезії Миколи Рябчука, Наталки
Білоцерківець, Оксани Забужко, Віктора Неборака, Івана Малковича,
Василя Махна, Андрія Бондаря, Дмитра Лазуткіна, Галини Крук, Сергія
Жадана, Юрія Андруховича 9 . Саме поезії трьох останніх авторів з цього
переліку подаються випускниками філологічного факультету
Кіровоградського національного педагогічного університету
ім. В. К. Винниченка як аргумент зацікавленістю сучасною українською
поезією у світі (Німеччина, Польща, Франція, Англія). Відзначається
також широка географія перекладів поезії І. Драча (німецькою,
польською, чеською, молдавською, білоруською, російською) i . Попри
подібну популяризацію української поезії у світі, до певної міри мусимо
визнати слушність третьокурсниці КНПУ ім. В. К. Винниченка, котра
зазначає: "Українська поезія може бути цікавою світові, але тільки за
умови майстерних перекладів і, насамперед, для української діаспори".
Що автохтонне населення країн світу погано обізнане з творчістю наших
поетів (або й геть її не знає), свідчить анкетування. Представник старшої
генерації емігрантів у Німеччині зауважує, що у корінного населення цієї
країни дуже приблизне уявлення про творчість і біографії наших
класиків. У Чилі про українську літературу (як новітню, так і класичну)
корінні мешканці взагалі нічого не знають.
Сказане означає, що потрібні не тільки якісні переклади, а й
стратегія зацікавлення українською книгою іноземного читача. Дуже
часто це бачиться завданням самого автора ii . На перший погляд,
популяризація власної творчості у випадку автоперекладу може
тлумачитися як позитив: адже хто краще автора, здатен відтворити
сутність твору?
Випускниця українського відділення філологічного факультету
Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна зауважує:
"Якщо О. Забужко перекладе "Не руш моїх кіл", то кожна жінка світу
знайде щось близьке для себе. Але, вважаю, що поезію перекладати не
можна". У наведеному міркуванні теза про потребу перекладу (до того ж
авторського) входить у виразну суперечність із забороною
i Зауважимо, що знання сучасної української поезії охоплює частину молодіжних кіл
(наприклад, за словами дослідниці з Ольштина Анни Деревецької, польські філологиукраїністи
студіюють переважно прозу 10 , з якою обізнані краще).
ii
Така позиція вимагає певних знань ринкових законів і читацької (слухацької)
психології. Крім того, вона має узгоджуватися з моральним кодексом автора (деякі
автори, маючи змогу зробити піар власної творчості, вважають це етично
неприпустимим, інші – прийнятним).
25