Повний текст (pdf-файл, 1,8 Mb)

підмінюється певними сталими уявленнями та стереотипами. Не є
винятком у цьому аспекті й рецепція україно-турецьких культурних
взаємин у світлі теорії цивілізаційного протистояння.
Хоча це питання ще чекає свого дослідника, українсько-турецькі
взаємозв‟язки були об‟єктом вивчення в процесі дослідження етногенезу
українців на початку ХХ ст., свої думки з цього приводу висловили такі
авторитетні науковці, як Михайло Грушевський, Юрій Липа, Володимир
Пархоменко, Михайло Лисяк-Рудницький, Володимир Вернадський та ін.
Вони сформували відмінні погляди на роль тюркських впливів у
формуванні української нації, і, відповідно, на пошуки подальших шляхів
цивілізаційного розвитку.
З іншого боку, уявлення про спільність так званого європейськопівнічноамериканського
культурного ареалу, який асоціюється із
"Заходом" у концептуальному протиставленні "Схід-Захід" і до якого
більшість українських науковців залучає й Україну, далекі від
універсальності. Адже немає жодного беззаперечного свідчення на
користь культурної спільності (тобто переваги спорідненості над
відмінностями) великої громади народів цієї географії. Віктор Коптілов за
визначальний фактор доступності перекладу бере індоєвропейську
мовну спорідненість: "Між людьми, які розмовляють цими мовами,
існують істотні відмінності, і все ж певні спільні риси менталітету
просвічують крізь ці відмінності. Завдяки цьому сприймання першотворів
при перекладі відбувається легше й інтенсивніше", – зазначає він 5 . Утім,
навряд чи хтось виключив би Угорщину чи Фінляндію з цього ареалу на
підставі того, що їх мови не є індоєвропейськими, або навпаки – залучив
до цього культурного простору Іран, бо його мова належить до
індоєвропейської групи. Отже, у питанні культурного ареалу як ґрунту
для сприймання перекладу художнього твору ми не маємо
беззаперечної визначеності.
У силу стійких уявлень та стереотипів український та турецький
культурні простори видаються незіставно далекими, що теоретично
унеможливлює сприйняття неадаптованого перекладу художнього твору.
На нашу думку, саме шевченкова поема "Кавказ" найкращим чином
здатна виконати роль посланця української класичної літератури в
Туреччині.
Річ у тім, що рецептивна атмосфера сприйняття перекладу "Кавказу"
підготовлена в турецькій культурі двома рівнями спорідненості: на
історичному та літературному ґрунті. При усій взаємопов‟язаності цих
рівнів перший з них більше пов‟язаний із суспільно-політичними
факторами, а другий – із особливостями поетичного процесу Туреччини.
Тут ми маємо справу із явищами "зустрічних течій", за висловом
О. Веселовського.
51