Повний текст (pdf-файл, 1,8 Mb)

але аж ніяк не з ліричною рефлексією" 1 .Тому особливо важливо при
перекладі зберегти гармонію змісту та форми.
Ліричний текст так чи інакше справляє вплив на читача, першим із
яких є перекладач. І саме від його психоемоційних вражень значною
мірою залежать всі подальші читацькі враження та сприйняття. Ритм
традиційно вважається однією з найвагоміших складових впливу тексту
на реципієнта. Обсяг цього дослідження не дозволяє надто детально
заглиблюватися в напрацювання представників різних наукових шкіл,
тому стисло окреслимо основні напрямки вивчення ритму у ХХ ст.:
психологічний – Л. Виготський, представники школи Узнадзе,
сучасні психолінгвісти С. Журавльов, І. Черепанова, С. Болтаєва;
теоретико-літературний – А. Бєлий, В. Жирмунський, Ю. Лотман,
С. Бонді, Н. Костенко, В. Соколова та ін.;
міждисциплінарний – структурно-типологічні, функціональні
співставлення з музикою, синестетичні дослідження Б. Асаф‟єва,
Г. Майфета, Б. Навроцького, С. Бураго та ін.
Предмет особливого зацікавлення становить праця російського
поета-символіста та літературознавця А. Бєлого "Ритм как диалектика и
"Медный всадник" (1929). Введене в ній протиставлення ритму і метра із
акцентом на більш первинній природі першого викликало тривалу
дискусію серед літературознавців, натомість поза увагою довгий час
залишалися інші перспективні міркування, як-то зв‟язок між поетичними
ритмами та біоритмами людського організму, а також запропонований
А. Бєлим графічний спосіб аналізу вірша. Саме остання розробка разом
із теоретичними поглядами на природу ритму визнаних теоретиків
музики Р. Вагнера, Б Асаф‟єва, Н. Холопової та ін. лягли в основу
ґрунтовного дослідження українського літературознавця С. Бураго
"Музыка поэтической речи" (1986).
Учений глибинно переосмислює функцію ритму, його сутність,
вибудовуючи ідею ритму та ритмічного повтору як окремого
рецептивного виміру тексту, що, подібно до міфу, є для людини
способом подолання плину часу. Діалектична природа ритму, за
С. Бураго, полягає у тому, що ритм відбувається у часі і в ритмі ж
міститься тенденція до його подолання, "в діалектиці ритму виражається
діалектика живого життя 2 . Визнаючи звук в якості "універсального
матеріалу поезії", дослідник вибудував методику, "покликану відкрити
мелодику вірша як універсальну (скомпоновану зі звучання всіх звуків
поетичної мови та пауз) характеристику" 3 . Спираючись на міркування
згаданих музикознавців щодо ролі звуку, в тому числі й вокального у
музичному творі, вчений поділяє у вірші звуки людського мовлення та
паузи на сім груп (майже, як сім музичних нот) за зростанням звучності: 1
– пауза, 2 – шумні глухі проривні (п, т, к, ф), 3 – шумні глухі фрикативні
та африкати (ш, щ, ч, ц, с, х), 4 – дзвінкі приголосні (г, б, д, з, ж), 5 –
35