Повний текст (pdf-файл, 1,8 Mb)

про Лейтіан" (легенду про Берена та Лутієн) приблизно наприкінці 1931
року 2 .
Толкінові студії в галузі скандинавських старожитностей не мали
аматорського чи принагідного характеру, а натомість поєднувалися з
серйозною академічною практикою: здобувши 1925 р. в Оксфордському
університеті титул професора англосаксонської мови, він водночас ще
багато років потому (від 1926-го і принаймні до 1939-го) був фактично і
професором давньоскандинавської, хоча офіційно такого звання не
існувало, – читав лекції та проводив заняття з давньоскандинавської
мови й літератури.
А щодо поетичних розваг, то у своїх віршах Толкін (ще від часу
першої опублікованої спроби – "Битви Східного поля", ірої-комічної
пародії на "Пісні імператорського Риму" лорда Маколея, 1914 р. 3 ) явив
себе майстром витонченої стилізації.
Тож еддична поезія, зокрема й в аспекті віршування, цікавила Толкіна
подвійно – і як філолога, і як поета.
"Нові пісні" в жодному разі не є перекладами – сам Толкін, згадуючи
про свою працю над ними, мав на меті, за власними словами,
"уніфікувати" або ж "систематизувати" відповідний
давньоскандинавський літературний матеріал. А зокрема, як свідчить
син письменника, йому йшлося про те, щоб усунути різноманітні
суперечності й "темні місця", що на них раз у раз натрапляє в тих давніх
джерелах читач. Тому між поглядами, які Толкін висловлював у нотатках
до своїх лекцій, і його поетичним тлумаченням давньоскандинавських
текстів часто помітна узгодженість. А на загал, за висновком Крістофера
Толкіна, "Нові Пісні" – вишукано написані поеми, які за манерою та
метрикою ретельно моделюють "еддичні" пісні – є відтак
самодостатніми" 4 . Якщо ж вдатися до української перекладознавчої
термінології, Толкінові "скандинавські" поеми можна схарактеризувати
однослівно – як переспіви.
У першій з них – "Пісні про Вольсунґів" – після високомовного
космогонічного вступу йдеться про історію проклятого скарбу, що його
стеріг дракон Фафнір; про родовід доблесного Сіґурда, який убив
Фафніра й заволодів скарбом; про зародження великого кохання між
Сіґурдом і валькірією Брюнгільд, яку він пробудив від чарівного сну,
насланого Одіном; про прихід героя до двору вельможних володарів
Ніфлунґів (Нібелунґів); про підступи Ґрімгільд, матері братів Ніфлунґів і
сестри їх Ґудрун (у "Пісні про Нібелунґів" це Крімгільд), яка за допомогою
злих чарів змусила Сіґурда забути Брюнгільд і одружитися з Ґудрун; про
сватання до Брюнгільд Ґуннара Ніфлунґа – за намовою його матері – і
про фатальну допомогу Сіґурда, який чарівним чином прибрав подобу
Ґуннара, щоб пройти через випробу вогнем, що була умовою шлюбу з
гордою валькірією; про сварку двох королев, під час якої Ґудрун натякає
57