Повний текст (pdf-файл, 1,8 Mb)

ВСТУПНЕ СЛОВО
Віршознавчі семінари в Інституті філології Київського національного
університету імені Тараса Шевченка в останні роки набувають характеру
постійних, регулярних щорічних зустрічей викладачів, аспірантів,
студентів, залюблених у тонкощі віршостилістики та поетики. Але
уперше вони відбулися ще п‟ятнадцять років тому, у 1995 році, на
пошанування пам‟яті тоді вже покійної Галини Кіндратівни Сидоренко,
знаного професора кафедри історії української літератури нашого
університету, яка протягом 60–70-х років минулого століття вела курс
віршознавства (як складової частини курсу "Вступ до
літературознавства"). Так що можна сказати, що 2010-й рік для нас
ювілейний.
Після десятилітньої перерви віршознавчі читання відновилися і
стали постійними. У 2006 році відбувся семінар, присвячений пам‟яті
видатного російського вченого, лідера європейського віршознавства
академіка Російської академії наук Михайла Леонович Гаспарова. У 2007
році – семінар на 20-ті роковини смерті проф. Г. К. Сидоренко. У 2008
році – з нагоди 90-річчя від дня народження видатного українського
поета і віршознавця Ігоря Васильовича Качуровського. В минулому, 2009
році, ми підготували і провели Першу Всеукраїнську віршознавчу
конференцію на тему: "Українське віршознавство ХХ – початку ХХІ
століть. Здобутки і перспективи розвитку".
Теперішній наш семінар присвячується новій цікавій творчій темі
"Вірш у системі перекладу".
Відомо, що "віршів без вірша не буває", і всі, хто має справу з
поезією, – і поети, і їхні критики, і перекладачі поезії – зважають на цю
істину, про яку любив нам нагадувати академік М. Л. Гаспаров.
Однак відтворення версифікаційних особливостей оригіналу
належить до складних проблем перекладознавства. Не завжди буває
можливим дотриматися еквіритмічності.
У випадку неспівпадання просодичних особливостей мов можна
говорити лише про пошуки ближчих чи дальших еквівалентів, про
функціональну відповідність перекладу оригіналу.
Люцила Пщоловська, видатна дослідниця польського вірша, в
останній прижиттєвій своїй статті "Вірш і стиль у перекладі" (до речі,
написаної спеціально для нашого українського журналу "Слово і час")
високо оцінила український переклад "Дзядів Адама Міцкевича",
виконаний Віктором Гуменюком, як не лише прийнятний, а й значною
мірою оптимальний, оскільки в більшості випадків перекладачеві
пощастило знайти, як вона пише, "метричні еквіваленти силабічним
5