Повний текст (pdf-файл, 1,8 Mb)

ДОГМАТИЧНІСТЬ ТЕОРІЇ І ГНУЧКІСТЬ ПЕРЕКЛАДУ
Віктор Коптілов
Вимога перекладати поетичні твори "розміром оригіналу" стала
загальним місцем у теоретичних міркуваннях і критичних виступах
останніх десятиліть. Ця вимога не викликає сумнівів, коли йдеться про
мови, в яких панує силабо-тонічна система віршування. Справді,
англійський п‟ятистоповий ямб комедій і трагедій Шекспіра залишається
таким же ямбом в українських перекладах цих творів, а типовий для
лірики Гете хорей відтворюється нашими перекладачами, зрозуміло,
хореєм, так само як сумні некрасовські дактилі та анапести
перекладаються цими ж розмірами.
Слід зауважити, що сучасна теорія не вимагає дотримання "розміру
оригіналу" у випадках далеких і екзотичних для нас систем віршування,
наприклад давньокитайської (де всі слова у кожному рядку
односкладові). Тут перекладачі дістають свободу вибору й
перекладають тим розміром, який у кожному конкретному випадку
здається найбільш відповідним для втілення змісту й стилю першотвору.
Набагато складнішим виглядає завдання перекладача при зустрічі
нашої силабо-тоніки з силабічною системою віршування, яка панує в
польській, французькій, італійській поезії, а також з античною метрикою.
Почнімо саме з останньої. Одразу нагадаю відомий факт: у німецьких
перекладах гомерівського епосу у ХVІІІ ст. було вироблено "модуль
переходу" від квантитативного античного віршування до квалітативного
силабо-тонічного: чергування довгих та коротких складів, властиве
давньогрецькій мові, було заступлене чергуванням складів наголошених
і ненаголошених. Так народилася паралель до давньогрецького
гекзаметра – шестистоповий дактиль. Що саме дозволило йому стати
живим явищем спочатку німецької, а потім і інших поетичних систем? На
мою думку, саме те, що він сприймався на тлі дактиля, який уже існував
в оригінальній творчості німецьких поетів. Інакше кажучи, німецький
гекзаметр сприймався як розгортання внутрішніх можливостей
німецького дактиля. У першій половині ХІХ ст. дозріли можливості для
створення в перекладі нашого земляка Гнідича (Гнєдича) Гомерової
"Іліади" російського гекзаметра, а трохи згодом – і українського в
перекладах І. Франка, Лесі Українки та інших поетів. Особливої гнучкості
набув український гекзаметр під пером нашого видатного перекладача
Бориса Тена. Органічність гекзаметра для української поезії підтверджує
те, що цим розміром написано й певну кількість оригінальних українських
віршів – "Після бурі" Миколи Чернявського, що починається такими
рядками:
133