Повний текст (pdf-файл, 1,8 Mb)

могут догадаться. // Кто искусен в песнях, //тот на ощупь может // в
висе, что сложил я, //тайну обнаружить" (пер. А.Корсуна).
Які риси є найбільш характерними для скальдичної поезії? В першу
чергу це складна система алітерацій та внутрішніх рим, суворо
регламентовані внутрішні рими, кількість складів у рядку, кількість рядків
у строфі.
Найпопулярніший зі скальдичних розмірів – це дроттквет (вірогідно,
"такий, що виконується дружиною" від drott – "дружина" і kveda –
"виконувати"). Ним створено 5/6 усієї скальдичної поезії. Строфа
дроттквета – це вісім рядків, які створюють дві напівстрофи, або чотири
двовірші. За будовою напівстрофи однакові, тому дроттквет можна
проілюструвати напівстрофою. Алітерації позначені жирним шрифтом,
внутрішні рими – курсивом. У непарних рядках завжди два алітеруючих
склади, у парних – один, і це завжди перший склад. У кожному рядку є
внутрішні рими (так звані "хендінги"), у непарних рядках вони неповні, у
парних – повні. Як зрозуміло зі слів скальдів, саме хендінги створювали
красу дроттквета. Дроттквет – розмір тритактний. У кожному його рядку
шість складів, з яких три ритмічно наголошені, разом з тим вони несуть і
словесний наголос. Зазвичай вони довгі, однак на початку рядка два
коротких можуть заміняти один довгий. Порядок складів міг не
вкладатися у ямбічну або хореїчну систему, але передостанній склад
рядка завжди наголошений, так само як і перший склад парного рядка,
бо на них падала головна алітерація, пов‟язуючи два рядка у двовірш.
Щодо алітерації, то її створювали однакові приголосні (наприклад, gap –
ginnunga – gras), або голосні, причому більш бажаними були різні голосні
(наприклад, ar – alda – Ymir). Поєднання sk, st, sp алітерують лише з
цими поєднаннями (наприклад, Skuld – skildi – skogul). Найбільш
специфічною рисою дроттквета є переплетення речень. Його
функціональність точно невідома, але, скоріш за все, метою було
затемнення змісту, як і в усій магічній поезії 6 .
Другим класичним прийомом скальдичної поезії є кенніг,
інакомовлення, метафора, яка будується за типовою схемою. Кеннінг
(ісл. Kenning буквально – позначення) – заміна іменника звичайної мови
двома іменниками, з яких другий позначає перший, тобто перифрази
типу "кінь моря" (тобто корабель) або "син Одіна" (тобто Тор).
Наприклад, кеннінг, що позначає жінку: ім‟я будь-якого жіночого
божества (Герд, Сів, Фрейя) + предмет зі сфери її діяльності (зап‟ястя,
пряжа, лавка, пиво). Таким чином, отримуємо: Хлін руки – кеннінг на
позначення жінки 7 .
Кеннінги бувають одно- та багатоскладові. У багатоскладових один з
елементів у свою чергу так само підміняється кеннінгом. Відомі п‟яти- і
навіть шестискладові кенніги. У розглядуваному вірші маємо
двоскладовий: Хлін скелі сокола (або ж сидіння сокола), сидіння сокола
69