Повний текст (pdf-файл, 1,8 Mb)

передається як додаткова сема у слові "грузно" (порівнюємо:
"погружаться", "грузнуть (в земле)", тобто входити в щось і
затримуватися там), а також через асонанс на "у".
Наступним цікавим рядком, на який варто звернути увагу, є
"Праворуч текло вечірнє сонце" v. "Вечернее солнце светило справа".
Тут бачимо невідповідність у перекладі дієслова "текло" за допомогою
непоетичного "светило". Саме дієсловом "текло" автор провокує у
сприймача асоціацію з вечірньою загравою, яка ніби розмита по небу і
розтікається на обрії, також підсилюючи це додатковою семою "плачу"
(сонце "текло" як сльоза). Тим паче, в оригіналі це цікава метафора, що
передбачає знову ж таки загадку, гру зі сприймачем. У перекладі все це
відсутнє, що дуже надломлює адекватність сприйняття цієї поезії.
А ось у цих рядках теж спостерігаємо кілька цікавих перекладацьких
ходів:
До звуків музики, тяжких, як залізо,
Свій легкий голос іволга приєднала...
(оригінал)
И в звуки музыки, в медную тяжесть,
Вплетала иволга свой легкий голос.
(переклад)
В оригіналі звуки музики тяжкі, "як залізо", а в перекладі ця тяжкість
вже "медная". Але ключовим для сприйняття є, на мою думку, спільна
риса порівнюваного і порівняння: в даному випадку це тяжкість,
металева тяжкість, а буде це мідь чи залізо принципового значення
немає. Звісно, можна говорити про додаткову семантику міді в даному
контексті (мідні музичні інструменти – у заліза такої яскравої семантики
немає), але це не порушує головної асоціації, а саме – "металевої
тяжкості" траурної музики. Тут же перекладач дає власну інтерпретацію
у другому рядку: "голос іволга приєднала" змінюється на "вплетала
иволга ... голос". Цікавий відповідник також знайдено в наступних рядках
для слова "посілля" – "обитель", що зберігає фонічну структуру образу, а
тому не порушує його цілісності та адекватності на рівні сприйняття.
Також варто зауважити на ще такому винаході перекладача для
збереження звукосемантичної цілісності образу, як переклад рядка
"Дивне посілля, де жодного дому" – "Обители странной, где нет
строений", де чітко передана алітерація "жодного дому" словами
"странной ... строений". Саме на таких знахідках перекладача і
будується адекватність сприйняття перекладного тексту, і переклад
сприйняття загалом. На противагу цьому деякі моменти перекладачем
справді були згублені: в останніх рядках у перекладі відсутні слова
"Зітхнуло сонце", хоча для ліричного сюжету вони є важливим
129