Ðовний ÑекÑÑ (pdf-Ñайл, 1,8 Mb)
Ðовний ÑекÑÑ (pdf-Ñайл, 1,8 Mb)
Ðовний ÑекÑÑ (pdf-Ñайл, 1,8 Mb)
You also want an ePaper? Increase the reach of your titles
YUMPU automatically turns print PDFs into web optimized ePapers that Google loves.
засобу і перетворюється на знаряддя утвердження одноманітної<br />
інтонації:<br />
Даремно бою ми уникатимем<br />
І буйно збитих хвиль Адріатики,<br />
Даремно будем в дні осінні<br />
Вітрових змін стерегтись облудних, –<br />
Однак побачим мляво розгойдані<br />
Коціту хвилі і Данаїд-сестер…<br />
(Горацій, "Ода до Постума")<br />
Підганяючи українську лексику і синтаксис під вимоги чужої метрики,<br />
перекладач змушений був послуговуватися "обтятими" дієслівними<br />
формами (уникатимем, будем, побачим), миритися з важкими збігами<br />
приголосних (будеМ В ДНі) і т. п. А перекладачем цим був не хто-небудь<br />
інший, а Микола Зеров. Додаймо до цього, що в низці рядків ямбічна<br />
тенденція раптом змінюється наприкінці рядка тенденцією<br />
анапестичною, і через збіги ненаголошених стоп одразу зростає роль<br />
останнього наголосу. Завдяки цьому закінчення рядка стає інтонаційно<br />
підкресленим, що часто заходить у суперечність із його змістом. Словом,<br />
штучність віршових побудов – у даному випадку Горація – при такому<br />
імітативному підході до античної метрики впадає в око. Безперечно,<br />
відчувалася вона й самими перекладачами. Мабуть, саме цим можна<br />
пояснити те, що з 24-х Горацієвих од, що дійшли до нас у перекладах<br />
М. Зерова, тільки шість (тобто лише одна чверть) виконано методом<br />
імітації античного розміру. Три чверті перекладів – це наші звичайнісінькі<br />
ямби, та ще й римовані, а вишуканість Горацієвої строфіки перекладач<br />
віддає нерівностоповістю рядків:<br />
Чому від мене так ти утікаєш, Хлоє,<br />
Мов сарна молода, що в горах, боязка,<br />
Страшиться вітерця і тиші лісової<br />
І матері шука?<br />
("До Хлої")<br />
Як відомо, ні давньогрецька, ні римська поезія рими не знала, і легко<br />
було б закинути перекладачеві цей анахронізм, завдяки якому вірш<br />
Горація зазвучав мало не як поезія ХІХ ст. Проте, здається, справа тут<br />
не в якійсь перекладачевій примсі, не в бажанні "подарувати" риму<br />
Горацію. Річ у тім, що римований вірш саме через свої обов‟язкові<br />
звукоповтори ближчий до стихії музики, ніж вірш білий. І оскільки<br />
виконання віршів у ті віддалені від нас часи супроводжувалося музичним<br />
акомпанементом, то перекладач вирішив якоюсь мірою компенсувати<br />
його римою.<br />
135
Change language