Повний текст (pdf-файл, 1,8 Mb)

голосні алітерують з усіма) 8 . А що наголос у давньоскандинавській мові
зазвичай припадає на перший склад слова (точніше, кореня), то
алітерація постає як співзвуччя початків слів. У fornirðislag-у алітерація
об‟єднує перший або другий ікт (або обидва) кожного рядка з третім його
іктом (тобто першим наголошеним складом другого піввірша), який і є
"ключем" до алітерації.
Таким чином, кожен окремо взятий рядок fornirðislag-а будується за
однією з трьох моделей (де "а" – алітеровані звуки чи звукосполуки):
а / а (перша модель)
а / а (друга модель)
а а / а (третя модель)
При друці fornirðislag часто подається як восьмивірш – з
виокремленими піввіршами (звідси – "старовинна восьмирядкова
строфа" з Толкінового листа до Одена). До такого способу друку вдався
й Крістофер Толкін як редактор батькових поем (первісно записаних
почасти й чотиривіршами).
Як зазначає Михайло Гаспаров у своєму "Нарисі історії
європейського вірша", германська тоніка загалом лишається загадкою
для порівняльно-історичного віршознавства: досі не вдалося
реконструювати, як вона еволюціонувала з гіпотетичного
індоєвропейського силабічного вірша. Але перейшовши до етапу
фіксованих поетичних пам‟яток, Гаспаров робить надзвичайно цікаві
компаративні висновки: "Ми застаємо германський вірш біля ІХ ст. у вже
готовому тонічному вигляді, – пише він, – і вигляд цей приблизно
однаковий у всіх трьох ареалах германського письменства: по-перше, у
Скандинавії і згодом в Ісландії, давньоскандинавською й ісландською
мовами; по-друге, у Британії, давньоанглійською (англосаксонською)
мовою; по-третє, на материку, нижньонімецькою і верхньонімецькою
мовами. У Скандинавії пам‟ятками його є еддична поезія, у Британії –
"Беовульф" і суміжні з ним твори, в Німеччині – уривок пісні про
Гілтібранта (суміш нижньонімецької і верхньонімецької), "Муспіллі"
(верхньонімецька поема про Страшний Суд), "Геліанд" (нижньонімецька
поема про Христа)" 9 .
Відмінність між трьома зазначеними національними різновидами
германського тонічного вірша полягає в тому, що давньоанглійський і
німецький його варіанти – астрофічні, а давньоскандинавський натомість
тяжіє до строфічности. Гаспаров припускає, що у спільногерманському
першоджерелі ліричні вірші були строфічні, а епічні – астрофічні, тож
північні короткі пісні успадкували одну традицію, а південні довгі поеми –
іншу 10 .
59