Повний текст (pdf-файл, 1,8 Mb)

Якщо зазирнемо в "Грамматіки словенскія правильноє синтагма" того
ж Мелетія Смотрицького (1619), то знайдемо там віршознавчий опис
сапфічної строфи та ін. античних віршових форм.
Між перекладами 138-го сонета, здійсненими Мелетієм Смотрицьким,
і віршознавчим розділом його "Граматики", попри десятилітню відстань,
на наш погляд, існує певний зв'язок. Звертає на себе увагу те, що 138-й
сонет має певну нерівноскладовість: він написаний 12- і 13-складовими
рядками. Саме на цю особливість твору Ф. Петрарки і міг звернути увагу
Мелетій Смотрицький: він усуває в своєму польськомовному перекладі
цю нерівноскладовість і пише свої десять рядків суцільним 13-
складником. Позаяк його цікавить у першу чергу антиватіканський зміст
138-го сонета, він ігнорує кільцеве римування в катренах, зміст яких він
уміщує в 10 рядках (терцети Мелетій Смотрицький взагалі не
перекладає, можливо, через надто брутальне, як на нього, порівняння
Риму з безсоромною дівкою, прямий закид Ватиканові на не зовсім чесно
здобуті багатства, а також в‟їдливе нагадування про Костянтина
Великого).
Про "силабічне мислення" Мелетія Смотрицького свідчать і віршові
приклади в його "Граматиці". Вони в підручнику підібрані так, щоб
узгоджувалися і якісна, і кількісна складові наведених рядків. Ми,
звичайно ж, пам‟ятаємо, що Мелетій Смотрицький вважав, що голосні в
українській мові бувають – як у грецькій мові – довгими та короткими.
Складаючи самотужки приклади, узгоджені з його уявленнями про
голосні звуки, Мелетій Смотрицький і в елегійському, і в ямбійському, і в
фалейському, і в асклепіадському віршах дотримується 11-, 12- чи 13-
складовості (виняток – гліконський вірш, написаний 8-складником, та
вірш іройський, що його рядки мають 12 і більше складів, а також один
довгий рядок у іроелегійському вірші). Мелетій Смотрицький, наприклад,
не згадує гекзаметра, – очевидно, через те, що зіткнувся б із віршем із
17 складами в рядку.
Мелетій Смотрицький, звичайно ж, міг звернути увагу на домінування
трискладових стоп у сонеті Ф. Петрарки. Проте якісна сторона твору
його, очевидно, не цікавила. Він зосереджується на відтворенні змісту
за допомогою силабічної системи віршування, на його думку, найближчої
до вірша, яким написано оригінал (за кількістю складів у рядках). І все ж,
попри такі відхилення, 138-й сонет Ф. Петрарки у перекладі Мелетія
Смотрицького залишається дорогоцінним взірцем, свідченням глибокого
інтересу українських письменників до європейських літератур, до нових
форм і засобів увиразнення віршованих та прозових текстів.
1 Наливайко Д. С. Петрарка й Боккаччо в давній українській літературі //
Наливайко Д. С. Компаративістика й історія літератури. – Харків: Акта, 2007. – С. 63–
78; 2 Українська поезія. Кінець XVI-початок XVII ст. – К., 1978. – С. 354; 3 Там само. – С.
362; 4 Там само. – С. 365.
66