Повний текст (pdf-файл, 1,8 Mb)

вірші мали й строфічну асиметрію, щоправда, багато поетів
дотримувалися рівності строфічного малюнку.
Китайський верлібр міг бути як з римою, так і без неї, а частіше за
все він складався з римованих і неримованих рядків. У класичній поезії
рима залежала від тону, а у ХХ ст. звертається увага на звукову
подібність складу. Китайська поетика почала оперувати такими
поняттями, як багата і бідна, жіноча і чоловіча рими, асонанси,
дисонанси. Бідна рима – це асонанси (збіг голосних і незбігання
приголосних у кінці складу), тобто збігання ініціалей (en-eng, an-ang), та
дисонанси (збіг приголосних і незбігання голосних), тобто однакові
фіналі (in-en). В китайській багатій римі збігаються не лише голосні
одного складу з голосними іншого складу, а й приголосні, що передують
їм (yang-guang). Сюди належить також рима омонімічна і тавтологічна
(багаторазовий повтор одного складу). Рими, які закінчуються на
голосну, називаються в китайській мові жіночими римами (gai-bai), на
приголосну – чоловічими (ren-shen).
Незважаючи на наявність певної рими та ритму у новій поезії, вона
значною мірою втратила свою музикальність і ритмічність, які були
атрибутами старої китайської поезії. Нова поезія різко відірвалася від
тисячолітньої традиції класичної та народної поезії, на якій був
вихований читач, тому багатьма така поезія сприймалася як щось чуже і
незвичне. До того ж, наслідуючи гнучку форму поезії Вітмена, молоді
китайські поети нерідко помилково бачили в ній відмову від ритмічної
організації вірша взагалі, хоча вітменівська поезія досить ритмічна.
У своєму подальшому розвитку китайська література йшла
шляхом інтеграції, тобто ґрунтуючись на власній основі, вона вбирала
художній досвід зарубіжних літератур, що розширювало власні
можливості. Активізація перекладацької діяльності сприяла поширенню
чужоземної поезії, передовсім західноєвропейської. Копіювання,
запозичення сприяли оновленню китайської поезії. Змінювали обличчя
також наукова критика й порівняльне літературознавство.
1
Дюришин Д. Теория сравнительного изучения литератур/ Пер. И. А. Богдановой
– М: Прогресс, 1979. – С. 127; 2 Там само. – С. 163; 3 Черкасский Л. Е. Новая китайская
поэзия (20–30-е годы) – М.: Наука, 1972. – С. 60; 4 Там само. – С. 63; 5 Там само. –
6
С. 63; Жирмунский В. М. К вопросу о стихотворном ритме // Историкофилологические
исследования. Сб. ст. памяти академика Н. И. Конрада. – М.: Наука,
1974. – С. 27; 7 Сухоруков В. Т. Вэнь И-до и "новый регулярный стих" // Краткие
сообщения Института Народов Азии. № 84 // Под ред. В. Н. Никифорова. – М.: Наука,
– 1965. – С. 109.
43