Повний текст (pdf-файл, 1,8 Mb)

Крістофер Толкін, усвідомлюючи тотожність метричної будови
давньоанглійського і давньоскандинавського вірша, зазначає, що вказані
ритмічні моделі властиві також fornyrðislag-у, і наводить приклади їх
відтворення в батькових скандинавських поемах. Ось відповідний уривок
з "Пісні про Ґудрун" (строфа 45, рядки 2–6) з паралельним українським
перекладом:
A runes of healing,
D (a) words well-graven
B on wood to read;
E fast bids us fare
C to feast gladly…
руни зцілення,
слова, накреслені
красно на дереві;
притьма на учті
нас просить радіти… 12
Якщо характеризувати розмір Толкінових "Нових пісень" за
допомогою термінології, прийнятої в українському віршознавстві, то
найближчим до істини тут буде термін "тактовик" (оскільки обсяг
міжнаголошених інтервалів коливається в діапазоні трьох варіантів:
0–1–2 склади) 13 .
З суто метричного боку мені як перекладачеві здалося доцільним
повторити тут рішення, застосоване мною при перекладі "Беовульфа"
(досі неопублікованому): заступити чотириіктний тактовик Толкінового
оригіналу, де нерідко зударяються два наголоси, подвоєним двоіктним
дольником (у схему чотириіктного він не вкладається через нарощення
клавзули й анакрузи на цезурі, що в сумі часом дає три і більше складів).
Треба сподіватися, що така пом‟якшена форма тонічного вірша
сприйматиметься сучасним українським читачем ще як вірш, а не вже як
проза.
Щодо відтворення алітерації, то, оскільки наголос у нашій мові не
закріплений за першим складом кореня, збіг "сильного місця" й
алітерації з початком слова можливий лише в дуже короткому тексті.
Тому тут можливі два компромісні варіанти: закріпити співзвуччя або за
початковим приголосним (групою приголосних) чи голосним слова, або ж
за переднаголошеним приголосним (чи, знову ж таки, групою
приголосних). У першому випадку матимемо буквену анафору,
алітерацію як суто орнаментальну фонічну оздобу, в другому –
алітерацію в її метричній функції – як замок, що поєднує два самостійні й
збалансовані піввірші в єдиний віршовий рядок (так визначає метричну
функцію алітерації Толкін у своїй статті "Про переклад "Беовульфа" 14 ).
Отже, саме співзвуччя переднаголошених приголосних найкраще
надається для того, щоб імітувати германську алітерацію в українському
перекладі. До речі, Гаспаров зауважив, що перші російські перекладачі
алітерованих віршів намагалися, щоб у перекладі алітерували початкові
звуки слів, натомість у перекладах останніх років алітерація дедалі
61