Повний текст (pdf-файл, 1,8 Mb)

Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сім’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає,
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх.
Затихло все. Тільки дівчата
Та соловейко не затих.
Що пропонує нам у своєму вірші Мацуо Басьо? Анічогісінько! Він у
стилі традиційного японського пейзажного монохромного живопису
"суйбо-ку-ґа" (дослівно: малюнок, виконаний тушшю) у чорних сумних
тонах лаконічно змальовує осінній пейзаж, лише натякаючи таким чином
на власний душевний смуток. Він ніби каже: "Будь ласка, якщо бажаєте,
ви також можете глянути в той бік на цю сумну картину осіннього вечора,
теж помітити самотнього крука, що примостився на нічліг на чорній
засохлій гілці дерева. Але що ви при цьому побачите, а тим паче,
відчуєте, – це ваша особиста справа". І хтось справді нічого не відчуває,
а хтось захоплено вигукує: "Боже, як просто і як велично! Як це
співзвучно моєму душевному настрою!". Наголошуємо: Басьо у своєму
вірші жодним словом не згадує про власні почуття, жодним чином не
нав‟язує нам свого настрою.
А що пропонує Тарас Шевченко? Він ніби ставить нас поруч із собою
і, змальовуючи прекрасний травневий вечір українського села, примушує
подивитися на світ його зачарованим поглядом, його закоханими очима.
І не лише подивитися, але й почути те, що чує він сам: "гудіння хрущів",
"спів дівчат", "тьохкання соловейка" і навіть "вечірню тишу". Він дуже
хоче, щоб ми разом із ним зачарувалися цією ідилією. Адже вона справді
така прекрасна, така милозвучна й така лірична – ця весняна вечірня
українська пастораль!
Навіть більше, Шевченко змушує нас не лише побачити світ саме
таким, яким бачить його він, і відчути те, що відчуває сам, а й спонукає
нас навіть думати саме так, як думає він. Адже це йому, а не нам,
відомо, що саме "хоче мати". А вона "хоче научати". І Шевченко
доносить цю інформацію до нашої свідомості, обмежуючи таким чином
нашу власну фантазію. Тоді як Мацуо Басьо абсолютно нічого нам не
нав‟язує – жодного слова про власні почуття, жодного слова про те, що
"відчуває", "переживає" чи "думає" самотній крук. Саме ця делікатність,
19