Повний текст (pdf-файл, 1,8 Mb)

пожертвувати формою на догоду змістові, тобто вибрати зручний для
перекладача розмір цілком довільно.
Проте не слід, вважаємо, впадати і в такі крайнощі, які пропонує
російський перекладач О. Городецька: оскільки, пише синолог,
"фізіологічно дослівна передача буквального смислу ієрогліфа
може зробити переклад набагато поетичнішим, при цьому наближаючи
його до оригіналу", творяться такі образи, як не просто "мені сумно", а
"печаль в обіймах" 3 , не "мороз і сонце", а "сонце в роті тримає
льодинки" 4 тощо 5 . Подібні художні образи усе ж викликають в
українського читача свої, відмінні від китайського світобачення, асоціації
(скажімо, не притаманну давній китайській поезії персоніфікацію сонця), і
сприйняття дійсності через твір-переклад виходить докорінно іншим.
Додамо: перекладацька манера американського поета Е. Паунда, на яку
спирається О. Городецька, приводить до повністю відмінного від
оригіналу "твору на тему": етимологічне тло ієрогліфів вірша, яке
намагається відтворити англійський перекладач, викликає в західного
читача зовсім інші асоціації, ніж у китайського. Згадані перекладачі
намагаються таким чином прикрасити оригінал, що, на думку більшості
науковців, зайве. Наведімо, проте, думку відомого китайського
перекладознавця Сюй Юань-чуна, який у своїй праці "Мистецтво
перекладу" (Пекін, 1984) на багатьох прикладах підтвердив, що
переклад здатен перевершити оригінал за своєю мистецькою цінністю, а
також висунув тезу: "Переклад – це змагання двох мов та двох культур" 6 ,
отже, перекладачі мають розвивати переваги своєї мови, намагаючись
зробити переклад кращим від оригіналу.
Як справедливо зауважує Л. Коломієць, "мислення у поетичному
тексті здійснюється у міжслів‟ї, міжрядді та післярядді", а тому "процес
перекладацької творчості є процесом ідеації (довільне оперування
образами актуально несприйнятних, відсутніх стимулів; здатність до
утворення абстрактних ідей, понять – Я.Ш.) емоційно-образних конотацій
двох мов" 7 . Отже, найважливіше для перекладача – адекватна
інтерпретація першотвору, відтак віднаходження у рідній мові
найвлучніших лексем для вираження оригінального змісту і смислу.
Проте кожна мова – це завершена система світогляду, і передати один
світогляд засобами іншого неможливо 8 , тому перекладач може лише з
більшою чи меншою мірою приблизності відтворити оригінальний текст.
Нижче розглянемо два вірші доби Сун, написані в жанрі ци
(приблизний відповідник у західній літературі – романс), що належать
творчості відомого поета, художника і каліграфа Су Ши (1037–1101).
Нагадаємо: основну увагу звернемо не на формальні особливості
творення поезії-перекладу, а на інтерпретацію окремих лексем та
художніх образів оригіналу.
45