Повний текст (pdf-файл, 1,8 Mb)

державна територія; простір; манери 14 . Отож, у контексті художнього
простору даної поезії можлива інтерпретація: Оселя під грушею / біля
груші – звук весняного ранку; В обмеженому просторі – звук весняного
ранку. Зважаючи на те, що у веньяні на позначення зозулі вживалося
слово 鹃 juān, що є складовою лексеми сучасної мови 杜 鹃 , можна
припустити, що Су Ши вжив один лише ієрогліф 杜 , маючи на увазі цю
пташку. В такому разі переклад набуде вигляду: Звук зозулі у просторі
[вказує на настання] весняного ранку. Зважаючи на обставини
написання вірша, такий варіант перекладу здається найбільш
адекватним.
洞 仙 歌 Dòng xiān gē
冰 肌 玉 骨 , 自 清 凉 无 汗 。 水 殿 风 来 暗 香 满 。 绣 帘 开 、 一 点 明 月 窥 人 , 人 未 寝
、 欹 枕 钗 横 鬓 乱 。
Bīngjī yùgŭ, zì qīngliáng wú hàn. Shuĭ diàn fēng lái àn xiāng măn. Xiù lián
kāi、yì diăn míngyuè kuī rén, rén wèi qīn、qī zhĕn chāi héng bīn luàn.
起 来 携 素 手 , 庭 户 无 声 , 时 见 疏 星 渡 河 汉 。 试 问 夜 如 何 , 夜 已 三 更 , 金 波 淡
、 玉 绳 低 转 。 但 屈 指 、 西 风 几 时 来 , 又 不 道 、 流 年 暗 中 偷 换 。
Qĭlái xié sù shŏu, tínghù wú shēng, shí jiàn shū xīng dù Héhàn. Shìwèn yè
rú hé, yè yĭ sān gēng, jīn bō dàn、Yùshĕng dĭ zhuàn. Dàn qū zhĭ、xī fēng jĭshí
lái, yòu bú dào、liú nián ànzhōng tōuhuàn.
Пісня небожителя в печері
Коли мені було 7 років, я побачив у м. Мейшань буддійську черницю
на прізвище Чжу (ім’я забув), якій було понад 90 років. Казала вона, що
за своїм учителем увійшла до країни Шу в палац Мен Чана 15 . Одного
дня було дуже жарко, і володар Шу разом із пані Хуа Жуй 16 встали вночі,
рятуючись від спеки, і на озері Мохе написали цей ци, а Чжу повністю
запам’ятала його. Тепер, через 40 років, Чжу вже померла, і ніхто не
пам’ятає того ци. Пригадую лише два рядки з нього: "Вільної днини
шукаю: // Хіба не "Коротка пісня небожителя в печері"?" Написав свого
ци, аби доповнити цей уривок.
Мов лід – її м‟язи, мов яшма – кістки,
По тілу – вітрець прохолодний, таке благоденство!
Прилинув вітрець з водяного палацу – і пахощів сила-силенна.
Фіранки гаптовані – вгору,
Ясний місяченько щербатий всякчас підглядає за нею.
Красуні самотньо, не спить,
Схилилась на подушку, шпилька – набік, а на скронях – шаленство.
Вона піднялася, за руку мою узялась,
В покоях, на дворищі – тихо, ні звуку.
Лиш видно: зірки самітні по Чумацькому Шляху мандрують смиренно.
Спитала мене, що за ніч, нині котра година.
47